Збірка: такий звичайний незвичайний світ

Напруження зникло. Найменша часточка мого тіла розслабилась під впливом невидимої сили. Лагідний теплий вітер, наче рукою коханої, приємно лоскоче обличчя. Безтілесною долонею він іноді набирає декілька краплин води та окроплює ними мої спраглі губи та шкіру. Срібними дзвіночками у вухах дзвенять високі дитячі голоси.

Неквапно розплющую очі. Пустотливе сонячне проміння грайливо закриває їх назад. Насварив його пальцем, на що воно, весело сміючись у відповідь, ховається за одинокою хмариною посеред блакиті небокраю.

З цікавістю озираюся навколо. Я у альтанці на березі Тетерева. Помірна течія річки раз за разом виштовхує на берег прозору воду упереміж із смарагдовими водоростями та гілочками, почухуючи цим реманентом пісочне пузо узбережжя.

Неподалік граються у квача діти. Голоси мам, які крізь сміх намагаються імітувати серйозність у голосі, не стають їм на заваді. Тож згодом жінки здаються та приєднуються до гучного хору дитячих веселощів.

Інший берег Тетерева потопає у зеленому безмежжі, з якого іноді вигулькують одинокі птахи. Вони ловлять крилами висхідні потоки повітря та підіймаються вгору, зависаючи над безтурботною оазою Шодуарівської утопії. Я знову закриваю очі.

Раптом з боку лісу пролунали гортанні звуки сурм. Небесне склепіння сповзло, виштовхуючи за небосхил розжарений сонячний диск. Весь горизонт, допоки вистачає осягнути кришталику людського ока, затягнуло безпросвітними хмарами. Вони опустилися вкрай низько. У найнижчій точці хмари торкаються опор Тетерівського мосту, де він, наче пташиним крилом, розрізає їх на тонкі смужки.

Посіріле небо розкололося на нерівні частини, утворюючи мереживо багряних тріщин. З розщілин одне за одним з’являються летючі металеві створіння, з вогнедишних горлянок яких доноситься сповнений терору надтріснутий стогін.

Вода у Тетереві збурилась. Поверхнею водної гладі повсюдно виникають хвилі висотою в понад людський зріст. З води вилазять безкровні, майже прозорі огидні істоти, в яких із людського — лише оповиті водоростями пара рук та ніг, якими вони вгризаються в пісок, намагаючись вибратися на берег.

З лісу виходять перші лапаті ідоли з погризеними шершнем обличчями та руками-гілками, на яких сидить та сердито зиркає чорне вороння. Найближчий від мене нечистий підняв вгору сурму та знову видав той самий наступальний заклик.

І вся незліченна диявольська армада рушила в мій бік, залишаючи за собою згарище та руїни. Я озираюсь — навколо ні душі! Кричу, наскільки вистачає повітря в грудях, але одинокий крик тоне у реві голосів. Я біжу від них до сходів та підіймаюся вгору, доки не забиває дихання. Перестрибую через кілька щаблів, відчуваючи, що демони вже наступають мені на п’яти.

І коли ступаю на найвищу сходинку, переді мною повстають вони — без страху та вагання, готові прийняти бій. З незгасним блакитним вогнем, палаючим у грудях. Згодні підставити серце під вражий дикий крик! Я стаю у їхні ряди. Всього на мить заплющую очі в інтимному екстазі перемоги.

Напруження зникло. Найменша часточка мого тіла розслабилась під впливом невидимої сили. Лагідний теплий вітер, наче рукою коханої, лоскоче зблідле обличчя. Безтілесною долонею він іноді набирає декілька краплин води та окроплює ними мої холодні губи та шкіру. Срібними дзвіночками знову задзвеніли високі дитячі голоси.

Я ловлю крилами висхідні потоки повітря та підіймаюся вгору, зависаючи над безтурботною оазою Шодуарівської утопії. Декого із тріумфуючих внизу людей я знав за життя особисто.