Про надію

Цей танкер не вийде із порту,

Зіржавіє, всохне, засне.

Взірветься залізна аорта,

І вічність у трюми зайде.

Все стане за мить чорнотою.

То смерть- її постать бліда.

Віл'ється липкою водою,

Як тиха холодна біда.

А де ж та свобода, вітрила,

А де океан і вітри?

Та тиха невидима сила

Що кличе лише догори?

Коли ж він до дна доторкнеться,

Занурившись носом у рінь.

Вмить зірка у небі займеться,

І щось попливе в височінь.