Чому?

Чому?

Чому я такий? Який? А такий! Понівечіний, зневажлий, безтурботний, сумний, агресивний, бісючий, емоційно безбарвний та угроблений? Але одночасно з цим, чому? Чому я такий веселий, життєрадісний, кайфуючий, вайбовий, турботливий, чутливий, емоційний? Чому?

Чому зі мною розмовляєш ти? Чому терпиш мене і заспокоюєш? Чому ти досі зі мною? Чому ти такий?

Чому завжди хочу зробити добре? Але при цьому чому мені так пофіг? Чому я ношу маски на лиці, але чому я признаю це і одночасно ні? Чому?

Чому я невдаха? І при цьому чому я вмію щось творити? Чому коли я щось роблю я самокретикую себе? Чому коли я щось зробив я перебільшую це? Чому я смішний? Чому я не смішний? Чому я не можу обрати щось одне? Чому я такий? Чому мені так везе і ні? Чому я пишу це? Навіщо я намагаюсь творити, писати й вірші читати, якщо постійно мені це подобається, але й одночасно ні. Чому критика крута штука? Але й болісна одночасно? Самокритика чому? Чому? Навіщо це чому? Навіщо я- це я?

Тут мала би бути якась суть? Ха-ха. По типу: “Не дармуйте життя„ або “Не зважайте на перешкиди„, але ні. Сенсу немає. Це просто чому.

Невизначиність- ось що це.