Дімка

Худенький русявий хлопець у навушниках більших за його голову сидів перед ноутбуком і вправно однією рукою гамселив по клавіатурі, а іншою керував мишкою. Його блакитна піжама майже зливалася із блідим кольором обличчя — гуляти на вулиці Дімка не дуже любив. Щоправда, бабуся Ніна Борисівна змушувала декілька годин проводити на свіжому повітрі. В цей час хлопець зазвичай просто сидів на лавочці і грався в телефоні — друзів у нього не було. Інколи вони з Ніною Борисівною прогулювалися Андріївським узвозом, що був неподалік. Раніше хлопець міг годинами роздивлятися картини, які там продавалися. Дімка і сам пару місяців ходив на гурток із малювання та батько сказав, що цим на життя не заробиш — треба більше часу приділяти навчанню. З того часу хлопець перестав малювати. Перестав ходити по Андріївському узвозу, щоб на очі не потрапляли оті картини, які вже стали дратувати Дімку.

На вулиці вже давно було темно, а хлопець все сидів перед екраном, на якому зелені і червоні танки переслідували один одного, намагаючись виграти бій. Сьогодні було дуже важливе змагання — «Бійка кланів». Клан Дімки мав досить високий рейтинг і сьогодні вони мали шанс на перемогу. Для хлопця це було дуже важливо — хоча б тут, у віртуальному світі, він був усім потрібний, був лідером, з ним товаришували, до його клану хотіли потрапити. І тут вже він вирішував, з ким йому бути союзником, а з ким — ні.

За вікном пішов дощ. Фари машин розмивалися по склу жовтими кульбабками. До кімнати заглянула бабуся. Дімка був зосереджений на грі, тому не помітив її. Ніна Борисівна нахилилася до розетки і витягнула з неї блок живлення ноутбуку. Екран згас, бо батарея вже давно не працювала.

В очах у Дімки спочатку був жах. потім він з ненавистю подивився на Ніну Борисівну.

— Я ж казала — дві години на день, — суворо сказала бабуся.

— Ти не розумієш! Сьогодні дуже важливі змагання!

— Мені все одно, які змагання, здоровʼя твоїх очей важливіше! І взагалі, я вже втретє кличу тебе вечеряти!

У двері подзвонили:

— Може відкриєш? — запропонувала бабуся.

Хлопець сердито відвернувся і Ніна Петрівна попрямувала до вхідних дверей.

— Дякую, Ніна Борисівно! — сказала напівпошепки мама, затуляючи однією рукою свій мобільний телефон. — Так, так, я з Вами, — продовжувала вона говорити з кимось.

Мама автоматично зняла піджак. Потім, пританцьовуючи, звільнила себе з лещат чорних мокрих лакових туфель на великих підборах. Так само механічно вона поцілувала у чоло Дімку, який вийшов до неї, провела вільною рукою по його чорнявому чубу і пішла на кухню.

Хлопець опустив голову і пішов за нею, шаркаючи ногами по підлозі. Бабуся вже поставила на стіл тарілки і, взявши до рук татову, подивилася на маму. Мама знизала плечима, даючи зрозуміти, що не знає, чи встигне батько на вечерю. Бабуся на хвильку застигла, вагаючись, та, зрештою, вирішила таки поставити і четверту тарілку.

Дімка розмазував по тарілці салат з морепродуктів. Мідії і кальмари були розділені на два підрозділи, які мали атакувати один одного — все ж таки розповіді батька про колишні бої давалися взнаки. Мама відволіклася від телефону:

— Їжа не для того, щоб гратися! — сказала вона Дмитру і продовжила телефонну розмову, підносячи у перервах виделку до свого роту.

Бабуся незадоволено подивилася на хлопця і похитала головою. Дімка опустив очі — їсти йому зовсім не хотілося.

Мама, не відволікаючись від телефону, встала з-за столу і взяла свою вже порожню тарілку до рук.

— Облиш, Таню, я приберу! — бабуся, як завжди, про всіх піклувалася.

Та мама вже встигла покласти тарілку до посудомийки і, не озираючись, пішла з кухні. Бабуся, дивлячись, на салат Дмитра, глибоко зітхнула.

— Що мені з тобою робити? — запитала вона сама себе, дістала пульт від телевізора і включила мультики, — Може хоч так щось зʼїси?

— Я вже не маленький, щоб мультики дивитися!

— Не знаю, маленький чи ні, батько оно на вихідних і досі дивиться!

Хлопець глянув на бабусю, почухав потилицю, підпер голову рукою і поглянув на екран. Його виделка залишилася лежати поруч з тарілкою.

— Ну, прийде Сергій — нехай розбереться! — сказала Ніна Борисівна, збираючи зайвий посуд зі столу.

Бабуся пішла — Дімка вимкнув телевізор і залишився сам у повній тиші на кухні. Він чув, як за стіною теленькають вхідні повідомлення на ноуті мами — напевно, вона ще досі працювала. За вікном вже було зовсім темно. Дощ припинився, а машини перестали їздити. Почувши через стіну, хропіння Ніни Борисівни, Дімка швидко повернувся до своєї кімнати, де знову увімкнув ноутбук. Зайшовши у гру, він побачив, що ситуація була жахливою. Дімка, як лідер, мав щось зробити — на нього розраховувала команда.

Згадавши, що у коридорі бачив мамину сумку, Дімка вигадав план рятування свого клану. Він навшпиньки дістався сумки і знайшов там гаманець, а звідти вийняв кредитні картки.

Повернувшись назад, хлопець зайшов до преміум магазину гри і почав скуповувати все, що могло хоч якось врятувати його рейтинг. Якщо клан опуститься вниз — гарні гравці перейдуть до інших команд і він знову залишиться сам. Цього допустити неможна!

Дімка ліг спати пізньої ночі. Зранку ж за стіною він почув звичну мелодію «Вставай, мила моя, вставай!..» — це був мамин будильник.

Незабаром до кімнати зайшов батько, гукаючи на сніданок — ранок був єдиним часом спілкування з ним

— Ну що, спортсмен! Як справи? Скільки вже можеш віджатися від підлоги? А підтягнутися?

Дімка опустив очі:

— Я ще не можу…

— То давай, займайся! У мене ось син товариша ходить на боротьбу, так він вже 50 разів може підтягнутися! Я ось запитаю, де ця секція і віддамо тебе з осені також, добре?

— Так, тату, — із сумом в голосі відповів Дімка.

— От і добре! Ходімо снідати, в мене для вас супер новина є!

Усі зібралися на кухні й тато, сповнений радощів оголосив:

— На вихідних ми всі їдемо до Туреччини! Я вже придбав тур!

— Урааа! — радісно вигукнув Дімка.

— Як? А порадитися? А моя робота? — збентежено почала мама.

— Ніякі заперечення не приймаються! Щось вигадаєш!

— Ой, ну оце ти, звісно, вигадав! — мама не могла отямитися, — Буду щось думати, може якось онлайн попрацюю…

— Я за вас так радію! Вже давно пора відпочити, та й малий все літо сидить тут в хаті!

— А чого це за нас? Мамо, ти теж їдеш! І відпочинеш, і з Дімкою допоможеш!

— Сину, що ти кажеш? Я вже стара! Куди мені?

— Ніно Борисівно, Сергій вже за нас все вирішив, так що не сперечайтеся! — додала мама і підвелася, — Піду телефон візьму, подивлюся свій розклад на тиждень.

Повернувшись назад, мама напружено дивилася на екран телефону. Дімка почав соватися на стулі.

— Щось я не зрозуміла…

— З приводу? — перепитав батько.

— Якісь зняття по моїй картці сьогодні вночі.

— А велика сума? Може шахраї?

— Зараз зателефоную до банку!

Дімка зістрибнув зі свого стільця і помчав до кімнати, де швидко зачинився.

— Діііііііііімааа! — почувся позаду голос мами.

За мить батько вже з усієї сили гатив по дверях, проте Дімка забився у куток свого ліжка і не відчиняв.

Через деякий час Сергій втомився і вирішив закінчити розмову через двері:

— Все! До Туреччини ти не їдеш! Поїдеш до табору, як і усі твої однолітки! На відпочинок за кордоном ти не заслужив!

Очі хлопця налилися сльозами.

— І ніякого ноутбуку! — додала мама, остаточно покаравши сина.

Цього дня Дімка знову майже нічого не їв. А ввечері почав збирати речі для поїздки, у яку він не хотів їхати. Проте від нього нічого не залежало.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.