Забуті мрії

Після того, як усі поїли, Аврора відвела дівчат у дзеркальну залу. Посередині приміщення знаходилося невеличке озеро-басейн, вкрите пелюстками квітів. Навколо лунала повільна спокійна музика із поєднання пташиного співу і шуму морських хвиль. Також по залі розносився квітковий аромат.

— Ви можете тут скупатися, а потім у роздягальнях на вас чекає свіжий одяг, — сказала Аврора, видала їм по пухкому рушнику і вказала рукою на роздягальні, що були під стіною

Повернувшись назад, вона забрала хлопців і повела їх до дерев`яної зали. Посередині також був басейн, вода в якому була білого кольору і від неї йшла пара. Аврора видала й хлопцям рушники і сказала про одяг у роздягальнях.

Мишко з Дімкою повільно підійшли до води. Після морської прогулянки на матраці купатися їм не дуже хотілося. Мишко обережно засунув кінчики пальців однієї ноги у воду — вона була дуже теплою.

— Там неглибоко, — сказала Аврора, залишаючи залу.

Дімка сів на край басейну і опустив у нього свої ноги — дна вони не діставали. Тоді він перевернувся, сперся руками на перила і повільно почав опускати ноги у воду. Зрештою, він дістав дна — глибина була трошки вище пояса. Мишко побачив, що боятися нічого і також спустився в басейн. Дімка вирішив пожартувати і вдарив по воді так, щоб бризки полетіли на Мишка.

— Нащо? — запитав Мишко, витираючи їх з обличчя. Потім хлопець облизав губи, — Та це ж молоко!

— Не може бути!

— Так, це воно! — сказав Мишко, облизавши свій палець.

— Тепер я почуваюся як вермішель у молочному супі!

— Оце так життя! — сказав радісно Мишко, пірнаючи з головою у басейн.

***

Дівчата у цей час ніжилися у ароматній воді, схожій на парфуми.

— Як тут класно! — сказала Евеліна, кладучи собі на очі по пелюстці троянд.

Каті також подобався цей басейн, проте десь усередині відчувалося якесь почуття провини. Ніби вона не може просто так радіти тому, що знаходиться тут.

— Будемо вилазити? Може, усі там на нас вже зачекалися?

Евеліна припідняла рукою пелюстки з очей:

— Ну то й що? Вони ж хлопці — нехай чекають! — сказала вона і продовжила відпочивати.

— Ні, я так не можу! — Катя вирішила все ж таки вийти з басейну.

Вона обмоталася рушником і пішла до роздягальні. Там на вішалці її чекав рожевий хітон. Дівчинка не одразу розібралася, як його вдягти, проте все ж таки впоралася.

Доки Катя переодягалася, Евеліна також вирішила виходити з води, щоб не залишатися там самою:

— Чекай на мене! — сказала вона Каті і пішла до роздягальні, — О, Боже, що це?

Евеліна крутила і так, і сяк хітон:

— Я у цьому мішку не піду! — вередувала вона.

— Давай я тобі допоможу! — запропонувала Катя.

Не зважаючи на постогнування Евеліни, Катя все ж таки вбрала її у хітон.

Коли дівчата вийшли із дзеркальної зали, хлопці і Аврора вже чекали на них.

— Ходімо! — сказала Аврора і повела дітей далі.

Через інший вихід вони потрапили на чудернацьку галявину. Замість трави її встеляло щось схоже на вату, а замість квітів стояли цукерки. На пагорбі сиділа Іфігенія, яка годувала фруктами оленятко. Побачивши здивованих гостей, вона рукою підізвала їх до себе. Хлопці і дівчата слухняно підійшли.

— Вам подобається на нашому острові?

— Так, звичайно! — випалив Мишко.

— А можна тепер нам загадати бажання? — поцікавилася Евеліна.

— Ну спробуй, — хитро посміхнулася Іфігенія, — але це повинна бути твоя найпотаємніша мрія, а не просто якась примха.

— Так… зараз… чого ж я хочу… А, знаю! Я хочу, щоб у мене були мільйони мільйонів підписників і вподобайок у соціальних мережах!.. А ще… ще хочу вдало вийти заміж! Щоб він був дуже багатий і у мене все було! І щоб ми відпочивали закордоном!

— Ой, які в тебе дивні бажання! Ти справді цього хочеш?

— Так, звісно!

— А я бачу, що — ні!

— Як це Ви бачите? Я насправді цього хочу!

— Коли б ти цього хотіла, в тебе б сяяли очі! На цьому острові, якщо хтось має мрію і йде до її здійснення — у нього сяють очі.

— А чого ж тоді я хочу?

— Не знаю, але це не твоя мрія, тобі треба згадати свою! А щодо вас? Чого хочете ви?

— Я хочу бути сильним і вміти битися! Як син татового друга! — сказав Дімка.

— Ха—ха! — очі не світяться, засміявся Мишко, показуючи пальцем на Дімкіне обличчя.

Дімка зніяковів.

— А ти? Ти знаєш, чого хочеш? — звернулася Іфігенія до Мишка.

Той задумався.

— Певно хочу, щоб батьки купили мені планшета! — замислено сказав він.

— Ти вважаєш, це і є бажанням твого життя?

— Я знаю, чого хочу! — втрутилася у розмову Катя, — Я хочу, щоб мої батьки повернулися!

Іфігенія сумно подивилася на дівчинку:

— Не все залежить від наших бажань…

— То навіщо тоді це все? — роздратувалася Катя.

Дівчинка розвернулася, щоб інші не побачили сльози на її очах.

— Катя, ти ховаєш свою мрію через те, що сталося з твоїми батьками. Та подумай, чи хотіли б вони цього?

Катя закрила очі і через зуби проговорила:

— Ні! Співати я більше не буду! Я не можу!

— Можеш! — лагідно сказала Іфігенія, — Просто дозволь собі жити далі, ти не винна, що так сталося!

— Ні! — навідріз відмовилась вона.

— Якщо ви не навчитеся мріяти, я не зможу вам допомогти дістатися дому! Ходімо до чарівного озера, я вам дещо покажу!

Іфігенія підвелася, погладила оленятко і повела дітей за пагорб.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.