Знову у таборі

Сергій і Тетяна сиділи поруч із сином на його ліжку, гладили по голові, обіймали, плакали від радості.

— Пробач, боєць, це все через те, що ми поїхали відпочивати без тебе! Такого більше не повториться!

— Тату! — сказав Дімка, зазираючи у батькові очі, — Ти мене вибач, проте я вирішив, що буду малювати. Я не хочу бути бійцем, це не моє!

Сергій подивився на сина:

— Дім, роби що хочеш, тільки більше ніколи так не лякай нас, добре?

— Добре, тату! — Дімка міцно притулився до батька, амулет на його шиї засяяв, — А, може, ти сам спробуєш позайматися боротьбою? Я думаю, що там є і для дорослих якісь гуртки!

Сергій посміхнувся:

— Та куди мені вже? Я старий для цього! Вже пізно!

— А я ось по телевізору якось бачив, як 90-річна жінка займалася гімнастикою на брусах. А ти виходить, ще старший, якщо тобі пізно? Тобі що, сто років?!

— Ні, не сто, — крізь сміх промовив Сергій.

До кімнати зайшов Мишко із батьками, які тягнули 2 великих пакети:

— Мамо, я не буду це їсти, я ж сказав! Забери, будь ласка назад!

— Ну як це не будеш? Ти подивися, як ти схуд! На тебе аж страшно глянути!

— Мамо, я важу як два з половиною ось таких Дімки, — сказав хлопець, показавши на друга, — Кому страшно на мене глянути?! Тобі? Чи ви мене для якогось людожера відгодовуєте, щоб пожирніше був?

— Та що ти таке кажеш?!

— Мамо, я хочу схуднути, ти розумієш? Я хочу займатися танцями — це моя мрія! Будь ласка, не треба носити продукти! Я буду тут їсти з усіма!

Марія затихла і присіла на ліжко Мишка:

— Ну, добре, сину, якщо ти так вирішив…

— Так! Вирішив!

Амулет на шиї хлопця блиснув синім сяйвом.

У кімнаті дівчат Джулія вже знімала нове відео, направивши камеру телефону на себе, вона звернулася до людей:

— Шановні підписники, дякую за вашу підтримку! Евеліна знайшлася! Це для мене зараз найважливіше, проте ми не забуваємо про вас і вже скоро викладемо нове відео! — потім повернула телефон на Евеліну, — Доню, скажи щось! Що ти відчуваєш? Людям цікаво!

Евеліна втомлено подивилася на камеру:

— Привіт! Насправді, я ніяка не Евеліна. Мене звати Єва. І я більше не хочу знімати ці відео. Вибач, мамо!

Джулія натиснула на кнопку «Стоп» і перервала трансляцію.

— Що трапилось?! Може ти перегрілась на сонці? Тобі ж подобалося зніматися! Давай відпочинеш, а потім ми просто скажемо, що це був жарт, добре? Не хвилюйся! — казала вона, погладжуючи голову доньки.

— Ні, я не перегрілась, мамо! І це мені ніколи не подобалося, це ти так хотіла! І я — Єва, а ти – Юля. І я хочу бути звичайною п`ятикласницею, я не хочу фарбуватися! Я хочу бути як усі, дружити з тими, хто мені подобається, хочу писати вірші і пісні!

Кулончик Єви засяяв. Батько всміхнувся:

— А характер у неї твій!

Джулія у розпачі дивилася то на доньку, то на Олега.

— Я нічого не розумію!

— Якщо ти не розумієш мене, то я буду жити з батьком, а ти будь зі своїм Валерієм!

— Та нема вже ніякого Валерія… — сумно проговорила Юля, — Ми посварилися, коли ти зникла, ось і довелося Олегові телефонувати. Я просто не розумію, чому ти так змінилася за ці декілька днів? Все ж було добре у нас?

— Єва не хоче бути твоєю лялькою, що тут не зрозуміло! Хоч хтось зміг дати тобі відсіч! Молодець, доню!

До кімнати зазирнула руденька дівчинка:

— Привіт! Ми дуже раді, що ви знайшлися! А на свято Нептуна ви підете сьогодні ввечері? Ми такий крутий номер підготували — вболівайте за нас! Ви ж усе одно не встигнете нічого зробити, щоб виступити!

Катя, що тихо лежала до того на ліжку, підхопилася:

— Чого це ми не встигнемо?

Вона переглянулася з Євою, яка схвально кивнула головою.

— Ми будемо також виступати! І наш номер буде дуже класний!

— Ну, — дівчинка знизала плечима, — подивимося.

Двері кімнати зачинилися.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.