Починаємо ми знову

Вбивають люди людей,

Зі споконвіку так повелося.

Пустять кулю у голову,

Щоб не міг думати, як він хоче.

Не міг жити на своїй землі,

Обирати собі працю.

Одружитися або ні,

Говорити мовою або інакше.

Московія вміє красти історію та культуру,

Придумала брехню і сама в неї вірить.

Раніше вбивали москалі українців,

І зараз це відбувається знову.

Чому ми були сліпі, чого не бачили,

Що пригріли змію біля грудей?

Що ворога пробачили за геноцид пращурів,

А зараз маємо те, що маємо...

І соромно мені за себе,

Я слухала московські пісні,

Сиділа в їхніх соцмережах.

Проковтала, дозволяла промивати мізки.

Такі ми люди, всі живі,

Ми робимо помилки.

Але найгіршим буде не аналізувати їх,

Жити з байдужістю, «какая разніца» мені.

Різниця ж та велика,

Бо хто московською спілкується,

Той живе у їхньому просторі.

І пропаганду легше сприйняти на рідній ворога мові.

І легше слухати їхню музику про гроші та неповагу.

Застрягли ми у цій петлі, йдемо ми всі по колу.

Бачимо ворогів в країні, а зовні не розгледіли.

Розслабимося знову, і знову починається виток історії цієї.

– 14.03.2023