Наші весни

І той занотує, що вміє чекати...

Упало сонце в нішу тепло-гір

І тепла повінь сповнила октави.

Ми досі тут - між біло-синіх зір,

Ми досі в ночі, мов наземні трави...

Якби ж ті хмари знали всі життя,

Що руки їх скидали в сизі ві́рші.

Якби ж горіли всі серцебиття

І знали місце чорно-білі ніші.

Та що ж казати, хай воно "якби"...

Чекають щастя теплі пори року.

Де пада відчай, повно там журби,

Де кане тиша, думи вірні току.

І все ще буде, хай тепер "колись",

І все ще стане, змушеним чекати.

Мої слова вже більше не чиїсь,

А наші весни - тільки НАШІ шати...

10.04.2024