Інтелігенція

Фіранки ті прозорії на вікнах,

Старе фортепіано Україна,

На клавішах, які звучать ще здавна

Сидим увечері та граєм.

Ніколи, думаю, вже не забуду я

Яке гілля ялин там мерехтіло,

Воно тихенько нам шептіло

Слова, під нашую мелодію, склада.

Увесь момент, як років сто тому,

Може й раніше. Ми творили,

Неначе покоління, що до нас ще жили,

Культуру для історії нову.

Красиво й справді автентично.

Ми з‘явимось в книжках колись,

Та зараз ні за чим ми не гнались,

Лиш відчували надто все меланхолійно.