Сідхарта

Без туги

немає напруги.

Я ладен повіситися,

коли топлю очі в нічному небі.

Але без його зяючої ями

я напевно

перегриз би собі жили на руках.

Земля тепла,

слова ж її холодні.

Я не зважаю на них, останніх,

можливо лише за прикладом

Сідхарти -

та й не всякого, а лише

того, що є сином Гессе,

та не будь якого,

а старенького “Райнхарта”,

позиченого професором

англійської.

Людина,

як електрон,

є істотою негативною.

Коли западає вечір,

вовчі зграї з жахом мовчки

забиваються в кутки своїх нір.

Бо ж люди виють на зорі -

селищами летить перегук,

дрижать залізні міста,

що кислота сліз роз’їдає підвалини.

Горять книги й

пророки,

гримить зорепад,

а вони все не вгавають,

порожні,

відчайдушні динозаври.