Кохай, не забувайся

сиділи навпроти,

дивились в екран,

у чат заглядав.

а нашо? не знав.

писала, любила – того не вбачав,

зізнатись боявся натомість сам.

забули.

давно вже сльози пройшли.

й Лета забрала спогади ті,

немовби печаллю самою залиті,

загоївши рану в серці тоді.

змінилась, змирилась.

важко було? Тацито!

мовчала, як горе прийшло.

просила, благала:

«не йди!», а ти що?

не хтіла тягнути цю драму-бо.

тож думка проста,

примітивна така до жаху:

ми втрачаєм свій скарб від сорому

й просто страху.

не обраний той, кого серцем ти покохаєш, –

кохають, щораз яких ти умом обираєш.