Радист

Батько сидить на колоді, широко розчепіривши ноги, лагодить ятері і сітки, мугикає якісь пісню. Мишко крутиться біля нього, і нарешті наважується:

- Тату візьміть мене з собою на річку.

- І шо ти там робитимеш? - питає батько всміхаючись.

- Шо і ви, - простодушно відповідає хлопець.

- Я йду дуже рано, ти не встанеш, - мовить повагом і оком кидає на Михайла.

- Встану, тату, тільки розбудіть! А ні, то я попрошу бабу розбудити!

Михайло прокидається щогодини. В хаті тихо, всі сплять. Ось знову пробуджується, чує як батько встає з ліжка. Поволі, щоб не шуміти, тихо ступає босими ногами по долівці, виходить. Хлопець схоплюється, натягає підстрелькуваті штанці і вискакує за батьком.

Той вже на порозі взуває чоботи.

- О, ти таки встав? – Не здивовано каже батько, і додає, - тільки вдягни щось на плечі.

Михайло, тут, у сінях, тягне стару материну шерстяну кофту на голе тіло.

Батько закидає на плече весло, на якому висять ятір і сітки. Йому дає відро, на дні якого трохи насипано макухи. Рушають. Мишко широко ступає як батько, та все ж за ним не встигає. Попри швидку ходу, його трусить від ранкового холоду і кусючої кофти. Позіхає, широко роззявивши рота. Міг би спати, але цікавість перемогла.

Тихо сідають у човен. Батько веслує уміло, майже, не плескаючи. Ще вся річкова живність спить. Лише, зрідка, то там, то тут, то плесне щось, то квакне, то пискне. Пливуть по між густих річкових заростів. Батько перестає веслувати, зупиняє човен, дає Михайлові весло, а сам нахиляється близько до води, знаходить тільки йому відому палку, тягне за неї і витягує ятір. Там карасі і кілька раків. Витрушує вміст на дно човна. Ставить ятір назад, сипле просто у воду жменю макухи.

- Бачиш, наші палички пофарбовані синім, - тихо шепоче батько.

Мишко знає, та все ж слухняно киває. Потроху розвидняється, на дні човна вже повно риби. Є там і кілька коропів, і линки золотисті. Навіть вуж попався, але батько його випустив. Піднімається сонце, теплішає, і Мишко остаточно прокинувся. Він мріє про смажену рибу, і в нього починає голосно бурчати в животі. Батько всміхається і дістає з кишені окраєць хліба посипаний сіллю. Михайло їсть той хліб, такий він йому добрий. Дивується де у батька взявся той хліб.

Батько дає Михайлові повеслувати і в нього виходить. Хоч трохи важко, та він не подає виду. Пристають човном до берега. Батько витягає повне відро риби і ще стільки ж у мішку. Мішок бере на плече, відро у руку, а Мишкові дає весло нести. Йдуть повагом додому, сонце вже припікає у потилицю. «Тепер можна буде і поспати на сіні на горищі», - міркує хлопець.

Вже у дворі батько каже:

- Ну шо, поїдеш зі мною завтра у ліс по дрова?

- Поїду, - аж підскакує від радості Мишко.

Там будуть не тільки дрова, а і черешні доспілі. І незабутні стрибки батька з черешні на черешню. І повна сорочка чорних солодких ягід лежатиме на дровах. А назад Мишко буде сам, без батькової допомоги, управляти конем, і навіть у двір заїде.