...

Як в безмежності чорніють зорі,

Так і люди все згасають в часі.

Ми блукаємо у пошуках любові

Залишаючись гравцем в запасі.

І ніколи вже дванадцять не настане,

Попіл рознесе вітрами півдня.

Ти пройдеш, лишаючись слідами

На піску свого змарнілого цвітіння.