Як там?

Понад дахами і на тлі шибок, в сутінковій теплині

Птахи пропищали щемно, хльоснуло літом.

Я знаю, це не наші птахи і не наші вікна.

В Україні спить наше літо. Так далеко, і так в Україні…

«Як там зараз?» питаються добрії люди. Вагаюсь.

«Там в повітрі розлита війна. Але ми переможемо.

Біс побрав би той прикрий занепад і зраду, та робим що можемо,

Воно краще стає, коли ми всі разом тримаємось.

В нас усюди військові у «пікселі» у світло-бурому,

Хто в частинах своїх прямо в місті, є й ті, хто додому

Їдуть з фронту, задумливі, густо запилені, втомлені,

В них в очах — неосяжне. І радість. І біль та обурення.

Там на небі нема літаків з білим смушковим шляхом,

Як у вас — вже не сіпаюсь, тут не страшні літаки, —

Десь міста із окопів, десь будинків самі кістяки…»

Сумно всім. На всіх мовах люди зітхають однаково.

2023