Розділ 1. Кігті на магію

Отже, я потрапила до академії магії!

«Що в цьому такого незвичайного? - скажете ви. - Та сто п'ятсот дівчат в наш час регулярно потрапляють в академії магії з інших світів».

І ви матимете рацію, чорт забирай! Безумовно, в моєму випадку не було б абсолютно нічого особливого... якби не одна маленька деталь:

Я була алозаврихою

Так-так, ви все правильно почули. Саме алозаврихою - тією самою хижою динозаврихою з юрського періоду мезозойської ери. Притому якою! Красунею на ім’я Меріс, три з гаком метри заввишки і вісім метрів завдовжки, від кінчика носа до кінчика гнучкого хвостика. Зі стрункими потужними задніми лапами і витонченими передніми, кігтики на яких виблискували, немов зіроньки на нічному небосхилі. Це я та молода монстриця, про яку кажуть: «Небезпечна штучка»! Зубаста крихітка, якій лапу в рота не клади. Справжня хижа серцеїдка... що в переносному, що в прямому сенсі.

Моє життя на преріях юрського періоду було справжнім раєм. Я мала все, чого тільки може забажати динозафриха: краса, сила і спритність, влада, вплив, становище. Особисте життя, щоправда, не дуже клеїлося, але я вважала себе сильною дівчинкою, яка одного разу обов'язково зустріне свого принца на білому птеродактилі, тож не надто з цього приводу.

Аж раптом втрутилась зла доля. Гарненько попоївши свіжого м'ясця на краю лісу, я бігла додому, коли мені на голову зненацька звалилося дерево, повалене одним диплодоком зі зграї, що розчищала ліс в пошуках папороті. Не встигла я зрозуміти, що до чого, коли зомліла. А прокинулася вже посеред кімнати, як згодом виявилося, місцевої академії магії. В обіймах самця невідомого мені біологічного виду — як згодом виявилося, тим самим, що працював тут ректором.

- Сьюзан, ти чуєш мене?! - схвильовано вигукнув самець, стурбовано ляскаючи мене по щоках. - Скажи хоч що-небудь, благаю!

Розгублено кліпаючи, я набрала в легені повітря. Але коли спробувала відповісти, замість звичного гарчання з губ раптово вирвалися слова мовою, якої я точно ніколи не вчила, але при цьому чудово розуміла:

- Що сталося?

- Ох, яке щастя, ти... я так злякався! Не знаю, що б я робив, якби ти... прямо в мене на руках... - залепетав самець, схопивши мою передню лапку, щоб притиснути її до своїх губ у відчайдушному поцілунку. - Хтось наклав на тебе якесь закляття!

- Закляття? - здивовано пробурмотіла я. - Тобто, закляття?

- Не питай, Сьюзан, я сам нічого не розумію... але навіть не сумнівайся, що зроблю все заради розслідування цього інциденту, - строго видихнув самець.

- Та що тут взагалі коїться?! - злякано прокричала я, віддалено починаючи розуміти своє незрозуміле становище.

- Ми це з'ясуємо, обов'язково з'ясуємо, - відчайдушно запевнив самець, тулячись лобом до мого лоба. - Хто наслав на тебе це закляття, навіщо, і якою була його природа. Не бійся, я не дам тебе скривдити, не будь я лордом Кубікусом Прессіксом, великим і могутнім п'ятим ректором Вищої Елітної Академії! - пафосно закричав він, скинувши лапки до неба... і в цьому урочисто-недбалому жесті випадково впустив мене, від чого моя голова вдарилася об підлогу, і я знову відключилася.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.