Розділ 5. Який чудесний стегозавр!

Знаю, після всього, що вже сталося зі мною, гріх було б дивуватися чому завгодно. Ну тобто взагалі чому завгодно! Ось тільки, як-то кажуть, ніколи не кажи “гоп”!

І ось тепер я пізнала нову грань всенародного афігу. Причиною якого стало те, що ці чортові динозаври на ділі виявилися геть не такими тупими, як було прийнято думати в колах особливо розумних дядечок з сивими борідками і в окулярах. Навіть більше, у них була ціла високорозвинена цивілізація! Яка відрізнялася технологічним прогресом, складною системою багаторівневого суспільства і потужним культурним пластом.

Чому ж нічого з цього не збереглося до наших днів, в той час як археологи знаходили лише безпосередньо кістки ящерів?

Та тому, що ці ящери виявилися занадто, ну дуже занадто розумними. Навіть стегозавр на ім’я Любисток, з його мозком не більшим за грецький горіх, міг похвалитися трьома вченими ступенями, кількома престижними науковими преміями та власним процвітаючим бізнесом. Відповідно ті з динозаврів, хто мав більшу черепну коробкою, й поготів творили чудеса. Результатом таких чудес стало те, що в цивілізації динозаврів все, ось буквально ВСЕ було зроблено з екологічно чистих матеріалів, які легко і швидко розкладалися при певній температурі та вологості. Те, що використовувалося до входження в ужиток цих матеріалів, давно відправили на переробку, щоб не забруднювати планету - адже вона у нас одна, і для всіх видів служить спільним домом. Справді, ну не будуть же динозаври настільки бидлом, щоб цю саму планету методично засирати, тому що розібратися зі сміттям впадло!

Коротше кажучи, цивілізація динозаврів перевершувала все, що тільки могла перевершувати, в моїй бідолашній голівонці, яка розколювалася від болю.

І правда, якось не дуже розумно для представника настільки розвиненого народу я вчинила, почавши битися головою об дерево.

- То що сталося, Меріс? - поцікавився стегозавр, порушуючи тривале мовчання. Протягом якого ми, до речі, сиділи за шинквасом у барі посеред прерії, попиваючи якийсь місцевий шмурдяк.

- Що сталося, кажеш? - тихо прогарчала я (буквально прогарчала).

Ну так, що в мене такого сталося? Подумаєш, найшикарніший чоловічий торс тепер перебував у іншому світі.

- Так, що сталося? - з щирою турботою запитав Любисток, поклавши лапу мені на плече... що було фізично важко через його вагу та розмір, які значно перевершували мої.

- Навіть не знаю, як це пояснити так, щоб ти повірив, - фиркнула я собі під ніс, в той час як Любисткові принесли його салат з мохів і папороті, а мені - соковитий стейк диплодока. Після повноцінного становлення динозаврової цивілізації ці велетні несподівано не захотіли розвиватися, залишившись на стадії тупого стада. Тому нині в промислових масштабах йшли на їжу для хижаків (як от у нас корови), що було досить ситно при їхніх розмірах.

- Меріс, зрозумій, ти можеш довіряти мені, - промовив Любисток, при цьому пластини на його спині налилися кров'ю, набуваючи яскравого кольору красивої екзотичної квітки.

Гей, стривайте-но, невже наші палеонтологи помилялися, і ці пластини використовувалися не для залякування супротивника, а щоб привертати увагу особин протилежної статі? Отже, Любисток зараз зі мною загравав... якщо не сказати більше - клеїв мене? І його масивний хвіст, що притиснувся до мого стегна, не двозначно на це натякав.

- То може ти розкажеш своєму старому другові, що тебе гризе? - зітхнув стегозавр.

Старому другові? Виходить що, цей тип у власниці мого тіла в стабільній френдзоні? Треба ж таке, навіть динозаври стикалися з цією бідою. А я ж не замислювалася, що ця проблема настільки древня.

- Все справді дуже складно, - зітхнула я, обхопивши передніми лапками дерев'яне горня з дивним, але дуже приємним на смак напоєм, який трохи розслабляв. - Просто... останнім часом все взагалі шкереберть. Спочатку все здавалося до нудоти стабільним і налагодженим, потім РАЗ, і стільки всього... Не знаєш, радіти цьому, чи навпаки - лякатися. А потім... - збиваючись, промовила я. - Розумієш, я просто не думала, що після однієї раптової радикальної зміни, до якої я таки звикла, все може знову змінитися ще більш радикально. Та що там, я навіть не думала, що більш радикальна зміна взагалі можлива, - вигукнула я протяжним риком, ледь не перекинувши горнятко.

- Гей-гей, обережніше, - зітхнув стегозавр, підхоплюючи мою чашку на краю шинквасу. А другою лапою знову обняв мене за плечі. І можливо я занадто набралася, але в цей момент від нього відходило таке щире тепло та турбота, що я на мить, зовсім трішечки, розтанула.

- Пробач, що навантажую тебе, Любистку, - схлипнула я. - Ти такий добрий, підтримуєш мене. Просто я... так заплуталася!

- Все буде добре, Меріс, - прошепотів стегозавр, морда якого завмерла так близько до моїєї морди!

Нічого не розумію. Невже зараз я... відчуваю тяжіння до динозавра? Адже я з іншої епохи, навіть іншого біологічного виду! Звідки це почуття? Чому я так безнадійно тону в його маленьких очах? І чому... чому серденько так швидко калатає, а внизу живота розгорається цей тягучий вогонь від виду його налитих кров'ю пластин уздовж хребта?

Невже спрацювали якісь феромони? Або ж Любисток - справді просто настільки хороший хлопець, що для мене абсолютно не має значення його видова приналежність?

Та й якщо так подумати, пора змиритися з думкою, що я не тільки ніколи більше не побачу мого ректора Елітної Академії, але й в людське тіло не повернуся. Якщо ж мені судилося прожити решту життя в ролі динозавра, то варто прийняти просту думку: навколо мене теж будуть динозаври. Отже, якщо я не хочу провести все життя на самоті, то коли-небудь доведеться подолати психологічний бар'єр, відкинути людяність, змиритися з тим, що я одна з них, і пов'язати з іншим динозавром своє життя.

Справді, а чи так це погано - бути динозавром? Вони ніби як розвинена культурна цивілізація, та й до горезвісного вимирання з пафосним падінням метеорита не один десяток мільйонів років попереду, моєму вікові точно не завадить.

Тоді може мені справді варто прийняти цю несподівану долю? А якщо так... якщо...

То чому б мені не вручити своє серце, душу і тіло Любисткові?

- Напевно ти маєш рацію, - прошепотіла я, перебуваючи в солодкому полоні очей стегозавра. - Все дійсно буде добре. Тільки... не залишай мене одну, - тихо простогнала я, подавшись вперед. Цим нехитрим, маленьким рухом поєднуючи наші вкриті лускою вуста.

На мить Любисток напружився. Але вже за секунду, застогнавши, обійняв мене передніми лапами і відчайдушно пригорнув, захоплюючи в нестримний вир шаленої пристрасті!

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.