Монолог в дзеркало
Attraversiamo - The Hollywood Studio Symphony
Всього за декілька тижні мені 19, навчаюсь у виші в якому хотіла та ще й на спеціальності, яка припала мені до душі, читаю книги, пишу вірші, плету силянки, мрію, гуляю, катаюсь на велику, слухаю пісні, дихаю, але. Але іноді здається, що все не на своїх місцях. Наче я щось вкрала, згодом, наче це мене обікрали і так постійно: з прірви у прірву і лише в злеті між ними — я живу. Тоді настає той маленький момент відірваності від світу, єдності із душею і приналежності до чогось кращого. Такий момент настає коли пишу, бо тоді є я і мої історії, мої правила. Найчастіше це ніч, бо всі сплять, бо тоді тихо і ніхто нічого не хоче. Психологи скажуть, що я тікаю від людей, що у мене травма і це так. Я боюсь людей, їхніх очей, їхніх емоцій, їхньої сили, тому в темну пору, коли вони не мішають я насолодуюсь писанням, малюванням, кіном, музикою, спокоєм.
Часто заглядаю у дзеркала, щоб упевнитись, що я виглядаю добре, полюбуватись собою. Хоч це я навчилась робити — любити себе всяку. Нарешті я зняла макіяж і прийшла в універ із нерозчесаним волоссям з ночі. Як я так могла? А хотіла. Це чи не мрія всього мого життя.
Ще однією є будиночок на півдні Італії з виходом на пляж. Гадаю, я маю бути там. Так, я знаю, що жити треба вже зараз, що те, що я зараз скажу це всього лиш відмовка, упередження, те що зупиняє, не дає йти далі, але це пояснення. Хочу щоб люди розуміли різницю між термінами “пояснення” і “відмовка”. Так от, з дитинства я виспівувала всюди де могла і мене хвалили, я малювала і мені казали, яка я молодчина. У маминих і бабусиних очах я була зірка, красуня і цитата “всі хлопці будуть за тобою бігати”. Восьмирічна я вірила в це. Десятирічна я теж вірила. І чотирнадцятирічна теж, аж поки в універі мала хлопця не я, а мої подруги. І натяку від них не було на цю тему і я перестала вірити в цитату, що “він, принц на білому коні” колись приїде (хоч інколи і думаю про це). Скажете шукати, а я скажу "не хочу", це ж так марудно і зовсім безвартісно (дяка батьку за його вічні гаркання і невдоволення), тому поки лише вчусь і деколи пишу. Всі чекають від мене проєктів будинків, чоловіка, дітей а я від себе самої бестселера. Це станеться не сьогодні і не завтра, надіюсь через декілька років, але я працюватиму над ним і собою. Я, пишучи навіть цей текст, теж вдосконалююсь. Я мушу досягти цього, інакше навіщо взагалі починати? Я стану зіркою, а краса уже є і в душі і на личку.
А ця дівчина з дзеркала, яка зиркає на мене, нехай усміхається, нехай плаче, нехай дивиться як я росту. Я впораюсь, я ж Настя.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!