Захланні
Love Theme (From "Cinema Paradiso") Itzhak Perlman, John Williams
— Дорогі пасажири, поїзд А-Б відправляється за 5 хвилин, просимо зайняти свої місця, — проказав хрипкий жіночий голос із старих шипучих колонок.
— Щасливо, — сказала вона ще вологими губами.
— До зустрічі, — відповів той, відчуваючи на свої губах її бальзам зі смаком гранату.
Дівчина зробила неквапливий крок назад, ще раз глянула на нього і пішла до виходу. “Не оглядайся, нічого і так не вийде, Це були просто гарні декілька днів…”
— Марто! — Її ім’я пронеслось перонами і ледь не загубилось серед гаму вокзалу. Поки він наважився запитати востаннє, вона вже спустилась у переходи, тому, оглянувшись, витягнула свою довгу шию вгору до чарівної високої постаті. “Як такий чоловік взагалі може існувати?” Подумала потай, поки той спустився до неї.
— Марто, ми..
— Ні, — холодно відказало дівчисько, наче ще дві хвилини тому пристрасно не цілувала цього парубка.
— Але…
— Ні. Ми вже говорили про це. Ти не кинеш заради мене своїх досягнень і я свою роботу не кину. Ми випадково зустрілись, натомість гарно провели час. Я не хочу спогади про тебе робити буденністю. І навіть якщо хтось із нас поступиться собою — нічого доброго з того не вийде. Тому спіши на поїзд, залишилось ще дві хвилини.
— Тоді, як коханка, поцілуй ще раз, — промовив хлопець, благально дивлячись їй то в очі, то на губи.
— Артур-Артур, — промовила стиха і звелась на кінчики пальців. Їхні язики сплітались і перетворювали миті у спогади: солодкі, як гранат й гіркі як післясмак сигарет. — Все, йди, — ледь не відштовхнула його.
— І ще один…
— Захланний… Поїзд. Поїзд уже відбуває…
— Знаю. Знаю.
Ще декілька поцілунків і спринт до вагону.
— Чоловіче, поїзд не чекає на того, хто не чекає на нього.
Артур лише глянув на старшу худу провідницю. Не зрозуміла б вона його слів про щире кохання, про розбите серце і бажання швидше приїхати сюди знову, тому мовчки зайняв своє місце в купе біля друга.
— Ну ти артииист.
— Чого тобі?
— Хотів проміняти мене і роботу на бабу. Не спорю, вона те, що треба зі всіх сторін, але Німеччина чекає на тебе. Я сам наш ресторан не втримаю, такого ж бо шефа як ти ще пошукати треба. Тому не пхімкай, задри ноги і спи.
Артур знову промовчав. Його друг міняє дівчат, як шкарпетки, нічого не будує. Просто сплять і граються в закоханих кілька годин. Артур так не міг. Він надавав перевагу довготривалим стосункам з їхнім подальшим розвитком, а тут Марта як грім з ясного неба. закохала в себе і зникла.
Телефонний дзвінок.
— Ало.
— Ну шо там? Він поїхав?
— Вгадай.
— Ні ти не поїхала, ні він не залишився. Або поїхав все там закінчити і повернеться, або…
— Задрала, — декілька телефонних гудків і тиша.
Марта повернулася в квартиру. На мить їй здалось, що його запах все ще витає в повітрі. Тоді вона прочинила навстіж всі вікна і вийшла на балкон, де закурила. “Чоловіки… сентиментальні маленькі діти, які потребують любові. Артуре, чому ти такий самий? Чому ти просто не пішов?”
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!