Осуд

Етилові випари рейсами вен

У шлунку й печінці збирають війська.

Пронизливий крик між нейронів зове

Проблему втопити у нових ковтках.

Одутле обличчя, кінцівки тремтять,

До склянки припали синюшні вуста.

Закопаний в нутрощі кволий суддя

Давно не тримав у руках молотка.

Політ самоосуду канув на дно

Вогненного моря чарчин коньяку.

Горить на вершині фантазії трон,

Король зачинився в самотності куб.

Міцні барикади порожніх фляшок,

Розпилені краплі етилових військ

Чергують щодня, щоб ніхто не зайшов

До замку життя із померлих надій.

Суспільні кати гільйотиною слів

Зітнули бажання з опущених пліч.

Раніше виходив, до інших тяжів,

Рятунку шукав і забутись волів.

Вердикт: алкоголік — душа його тлін... —

Рекли бідоласі присяжні-святі.

Карати вже пізно. Боги на землі,

Ховайте в кишені отруйні ножі.

Лежить на долівці, розп'ятий хрестом

Своїх і чужих гострозубих гріхів.

Судити не вам. Допоміг йому хтось,

Коли порятунку між смертних хотів?

(Травень 2024 р.)