Міська Сорока

В сучасному місті,

де гомін та швидкість,

авто на дорозі - великая кількість.

Усі поспішають і всім кудись треба.

Тож, мешканцям

ніколи глянути в небо...

... на небо,

на дерево,

просто - угору.

Всіх стрімко ведуть життя коридори.

Живуть в місті люди і, навіть, не знають:

за ними

з цікавістю

спостерігають.

Зручно вмостилась на світлофорі

(дорога - театр, а люди - актори)

кмітлива Сорока,

що в місті зростала

і часткою урбанізації стала.

Вогні світлофора "пробку" зібрали.

Проїхать вперед

люди шансу не мали.

На перехресті міської бруківки

зустрілись Сорока

і власник автівки.

Шалених міських перегонів любитель.

Низько-частотних звуків цінитель.

Він, мабуть,

Петраркой себе відчував,

коли те авто своє тюнінгував.

Звернула увагу на витвір Сорока,

(бо тАкож любила мистецтво високе).

Насичені барви і блиску багато.

От, хоч би шматочок такого ій мати...

Втомився водій в машині сидіти.

Невзмозі довгу тягнучку терпіти,

той чоловік,

щоб час не втрачати,

фари в авто почав протирати.

І бачить згори крилата естетка

(завмерла в напруженні, мов статуетка),

як вогником тліє цигарка у роті,

і..., що за везіння(!),

ключі - на капоті.

Сорока швиденько з дроту злетіла.

Дзьобом ключи з капоту

схопила.

Й повільно,

наче навмисно знущалась,

нагору, на місце своє поверталась.

Усілась.

І стала спостерігати...

Як бігав,

махав,

намагався плигати.

Хотів кинуть гілку,

та лайкою злився.

Нарешті, в автівку заліз...

Бо втомився.

Та марно людина те все виробляла.

Сорока давно такі скАрби збирала.

На дії невдах вона звикла дивитись.

Здобутим

ні з ким

не збиралась ділитись.

17.05.2022