Розділ 1. МІРА

Україна, Карпати.

Навколо мене лиш темрява. Рятівна ніч без сновидінь, що приносить перепочинок і допомагає відгородитися від усіх спогадів, жалю, вчинків і думок… Я, немов, огорнута нею з усіх сторін, пливу і відчуваю свободу… Свободу бути собою, яку я втратила майже сім років тому…

А потім раптово з'являється світло. Два вогники, що розгоряються все яскравіше й яскравіше та поступово змушують сфокусуватися на них. На палаючих зіницях пари темно-карих, практично чорних очей чоловіка, що розглядає мене.

-О, вона дихає... Дідько, я ж так її обпечу... - глибокий вдих і видих крізь стиснуті зуби...

Моя свідомість повільно повертається. Кліпнувши, я знову зосереджуюся на незнайомцеві. Темне волосся, густі чорні брови, зведені на переніссі... а ЩЕ... Мабуть, мене має дивувати побачене – на обличчі чоловіка, спускаючись по шиї і далі, все чіткіше проступає малюнок вен і судин. Але замість крові по них тече Вогонь! Живе помаранчеве полум'я, що вже повністю заполонило райдужку очей і витіснило природній коричневий колір.

Комір його світлої сорочки, що приховув вогненну в'язь, уже тліє... Сухе торішнє листя, в якому лежу я, теж згортається і темніє від жару... Ще трохи - і загориться взагалі все навколо...

Дивно, але жодного дискомфорту чи болю не відчувається. Навпаки - дуже хочеться увібрати в себе це полум'я... Стати його частиною або, щоб воно стало поглинуло мене... Піднявши руку, я торкаюсь долонею щоки чоловіка, і вогонь враз починає перетікати вже у мої вени. Глибока рана у мене на зап'ясті розчиняється просто на очах. У голові все більш прояснюється... І тоді, десь на периферії, чується судорожне різке зітхання і стогін незнайомця...

Приходить усвідомлення. Чи спогади: «Це неправильно. Так не можна!».

Зробивши неможливе зусилля, я опускаю руку, розриваючи наш зв'язок…

Й мене знову накриває абсолютна темінь.

Вдруге я приходжу до тями вже вранці…

Слава Богу, це лише чергове нічне жахіття… Вони, на жаль, мої часті гості останнім часом…

Ну що ж, куди ніч, туди й сон. Потрібно просто встати, вмитися і йти варити каву. Якнайміцнішу. А поки напій готується - відчинити вікно, вдихаючи вже тепле повітря перших травневих днів. Потім вже можна й до буденності повертатися… Сідати обробляти фото, планувати чергову зйомку, обмірковувати її деталі…

Стоп, але де ж це я? Піднявшись, окидаю навкруги поглядом і розумію, що знаходжуся в абсолютно незнайомій кімнаті. Старі темні меблі, щільно зашторені вікна, широке дерев'яне ліжко, а на ньому - вовняний картатий плед, яким я була вкрита. Одяг весь брудний. Коса розтріпана й волосся все в ковтунах. Руки… Я добре пам'ятаю глибокі порізи на зап'ястях, зроблені Ніною. З них текла струмками кров, але зараз на їхньому місці залишились лише невеличкі шрами. Отже, це не було нічним сновидінням! Усе трапилися насправді – ліс, кромлех, «вогненний» незнайомець, Ніна – знайома, супутниця, подруга, сестра…

Я намагаюсь вмістити в голові все, що трапилося, та хоч якось пояснити собі його. Моє самопочуття цілком прийнятне, навіть голова не паморочиться. Що ж, якщо рани на руках загоїлись - отже, я знову скористалася своїми триклятими здібностями і зцілилась. Але за чий рахунок? Невже, чоловіка, який врятував мене?

Думки перериває звук дверей, які відчиняються. Різко обернувшись, бачу в отворі високий силует.

- Прокинулась? Ну якщо змогла сама встати - значить з тобою все більш-менш добре. Ось тут чистий одяг. Душ унизу, біля сходів. Закінчиш – чекаю на кухні, будем знайомитись… І ще… – я тобі не ворог, так що втікати від мене не треба…

На останню фразу його ймовірно наштовхує мій переляканий погляд. Але ж мені бігти нікуди. Без телефону, грошей, авто, в брудному одязі, із засохлими слідами крові на руках – хіба що до першої поліцейської дільниці. А пізніше, після мого переказу подій, навіть дуже пом'якшеного,у кращому разі – до психлікарні…

Ні, з двох лих, як то кажуть… Краще вже цей незнайомець, який мені допоміг і, мабуть, постраждав від мене. Але він живий і цілком нормально виглядає. Отже, я не встигла сильно нашкодити, що трохи заспокоює. Не буде більше на моїй совісті смертей! Я майже досягла нормального життя, стала як усі. Принаймні, ще тиждень тому так воно і було…

Із цими думками я приймаю душ, переодягаюся в запозичені легкий светр та джинси. Одяг завеликий, але, якщо підкотити штани, а верх зав'язати вузлом на талії - цілком зійде. Вимите волосся промокаю рушником, розчісую пальцями та залишаю сохнути розпущеним. Розглядаю себе в дзеркало – ну звісно, насичена чужою енергією, шкіра просто таки світиться зсередини. Обличчя молодої дівчини, непідвласне ні часу, ні турботам. І душа вбивці…

Ні, я не думатиму зараз про це… Не тепер…

Вийшовши з ванної кімнати, вловлюю аромат кави і ще чогось апетитного. Яєчні з беконом, здається. Ох, смачно, мабуть... Шлунок, вимагаючи їжі, болісно стискається.

Так, насамперед треба поїсти, а там уже буде видно, яку правду я зможу розповісти своєму рятівнику. І що він вже після цього вирішить зі мною робити…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Ксенія Демиденко
15.05.2022 17:17
До частини "Розділ 1. МІРА"
Доброго дня до вас у гості. Незвичні персонажі, чесно кажучи, особливо Герой) Зачепило, тож читаю далі. Щоб коментувати предметно, мені необхідно декілька глав прочитати...