Гроза

Життя переходить в грозу за плечима,

За спинами поглядів, що розвертаються в профіль,

Кривавий чорнозем, закидує пензель в картину,

І зганяє вгорі темні хмари вітрів художник.

Він міркує про час, він вслухається у водоспади,

У те, як гойдається маятник, як монотонно...

І раптом епоха вихоплює з нього тишу

І спиняє вітри, і шуміння ріки повноводної.

І тиша така, що торкнися її і все

Наче ширма постане несправжнім, впаде за нею.

Промалюється викрик і вічна дорога зіниць

І обернешся в профіль відчувши жалі за землею.

Та маятник цокає. Все, ще віють вітри і вода

Спадає у жолоб наповнений шумовинням.

І лякаючись тиші, звертається голова

До жанрів легких, на доволі прості краєвиди.

Тим часом збираються хмари.

І близько гроза.

23.04.2024