Пломбір по 11

У відділі панувала тепла атмосфера взаємовиручки та взаємопідтримки. Колектив складався з жінок фертильного віку, красу яких відтіняв лише один чоловік, надзвичайно начитаний одинак Валентин. Походив він із сонячного запиленого Тьмутараканська, що славився своїми кавунами й найбільшим в європейській частині Союзу цементним заводом. Хоча єдиний чоловік трохи дошкуляв колежанкам своєю нудною педантичністю та уїдливістю, але жінкам зазвичай притаманно влаштовувати чужі долі, тож Валентинова самотність була однією з найпопулярніших тем для обговорення. Щоправда, всі жіночі зусилля були марними. І не в тому була справа, що навколо бракувало самотніх і гарних дівчат. Просто жодна зі співробітниць не відповідала його естетичним та духовним вимогам. І це попри його зачесану лисину, круглі прозорі очі й виразну капловухість.

Найбільш активно цікавилась матримоніальними проблемами Люда, давно розлучена та зациклена на своїй єдиній дочці. Вона мала спадкові здібності до сватання, на щастя, об’єктів для її активності було хоч греблю гати. Одною з вічних опіканок Люди була її племінниця Валя, інтелігентна й вихована дівчина, що кілька років тому приїхала з того самого Тьмутараканська, де її батько якраз очолював уславлене цементне виробництво. Після прибуття до столиці Валя обтрусила цементну пилюку, причепурилася і з ентузіазмом взялася виконувати настанову, яку дала їй мама: вийти заміж. Треба сказати, що задатки в неї були неабиякі: висока й тендітна, з гарненьким округлим личком і тонкими музичними пальцями, вона була навчена хороших манер і мала здібності до іноземних мов. Але щось не склалося, й Валя надовго застрягла у робітничому гуртожитку, де посеред розвішаних коридорами пелюшок, тарганів та перегару дуже важко було зберігати набуту правильним вихованням статечність.

Люда дуже переймалася долею родички, весь час давала їй поради з набуття женихів, дарма, що не дуже корисні, бо й сама, якщо й виходила гуляти, то лише на дитячий майданчик.

Тож не дивно, що їй прийшла світла думка познайомити невдачливу родичку з Валентином. План непередбачуваної зустрічі ретельно розробляв увесь жіночий склад відділу, в деталі був посвячений навіть завідувач і секретарка директора. Валю ніби випадково запросили на традиційну вечірку перед восьмим березня. Дівчина готувалася заздалегідь, зробила манікюр, позичила в сусідок по кімнаті новенький кримпленовий костюм і чоботи-панчохи. Щоправда, вони виявились трохи широкими, тож не виблискували звабливо на литках, а сповзали донизу й збиралися зморшками. Подружка із сусідньої кімнати пропонувала свою сліпуче блондинисту перуку, але Валя гордо відмовилась, бо мала багате, ледь кучеряве волосся.

Гостя дуже прагнула показати свою скромність і манери, тож не брала участі в загальній розмові, а коли до неї зверталися, опускала очі долу й, пишаючи губи, відповідала вишуканими короткими фразами.

Жіночки Валю схвалили, й наступного дня кинулися розпитувати Валентина, чи сподобалася йому ця мила вихована дівчина. Несподівано він суворо й рішуче відповів: «Ця птиця високого польоту». Стало зрозуміло, що сватання зазнало краху.

Люда не здавалася, після невдачі з’явився кураж. Тепер вона перемикнулась на свою подругу Валентину. Це була досвідчена у шлюбах і розлученнях жінка, до того ж достатньо забезпечена, щоб виглядати ефектно. Вона мала репутацію сучасної жінки, полюбляла ходити на танці, мала знайомих на закритому поверсі Центрального універмагу й відвідала декілька країн народної демократії за профспілковими путівками. До того ж Валентина була забезпечена окремою «хрущобою» й дуже піклувалась про затишок. Щоб додати солідності житлу, вона збирала книжки, які давали за макулатуру. Вибір був не великий, тож вона купувала все поспіль, і швидко заповнила усі полиці шафи. Тож нині мала всі підстави називатися начитаною жінкою.

Знайомство планували вже по відпрацьованому сценарію. Щоправда, одразу стало зрозуміло, що справа провалена. Валентина так хвилювалась, що дуже сильно вищипала собі брови й зробила надмірний макіяж. До того ж увесь час нервово хихотіла. Люда була в розпачі. Розчаровані колежанки лише єхидно переморгувалися між собою, відверто ігноруючи візитерку.

Утім, на загальний подив, наступного дня виявилося, що Валентину протеже сподобалась. «Видно, що жінка серйозна» — схвально підсумував він. Утім, на продовження відносин не натякнув.

А тим часом у Тьмутараканську йшло своє життя. Мама Валентина якось заприязнилася з мамою Валі (що було зовсім не дивно в обмеженому вищому світі цементного містечка), і дві дами вступили в змову. Довго метикували, як би зазнайомити свої дорослих дітей, але, добре знаючи фанаберії та зарозумілість обох, пішли на «хитрощі». Мама Валентина вибрала найбільшу банку варення з відбірних ароматних тьмутараканських сливок і через знайомого провідника передала Валі – щоб та особисто вручила її сину. Валя посилку отримала, але ходити й передавати її невдалому знайомцю погордувала. Щоб позбутися непотрібного гостинця, привезла його Люді.

Навчена гірким досвідом «сваха» вже була не такою простакуватою, щоб взяти та й віддати варення співробітнику. Натомість вона відвезла його до Валентини. Й повідомила колезі, що на нього чекає подарунок від мами. Валентин, хоча й здивувався таким збігом, але не полінувався поїхати за передачею аж на Південну Борщагівку, із задоволенням випив з Валентиною чаю з галетним печивом, трохи побалакав про улюблені книжки, й повернувся додому. Щоправда, здогадки про те, яким чином варення із Тьмутараканська потрапило до Валентини, ще довго не давали йому спокою.

Доля всіх трьох склалася так, як і мала би скластися без появи цієї банки зі сливовим варенням. Валентина придбала дачну ділянку. Після виходу на пенсію почала вирощувати часник і продавати його на автостанції. Валя завела собі котів і знайшла себе, забувши про колишні шлюбні мрії.

А Валентин одружився з жінкою, яка не була ані красивою, ані начитаною, й прожив з нею довге сумне життя. Вона працювала в комісійній крамниці, носила високий, увесь із завитків, шиньйон і, бувало, била Валентина по спині залізною плойкою.