Пломбір по 11

Зранку Катя твердо знала, що буде робити ввечері. Забіжить в овочевий на Великій Житомирській, вистоїть чергу, купить капусту, та ще й встигне нашинкувати. У душні серпневі вечори в порожній квартирі — а батьки разом з дочкою давно відсиджувались на дачі — не було нічого цікавого, а капуста додала б життю різноманітності.

І треба ж таке — одразу все пішло не так. Спочатку до відділу зайшов парторг і звелів не поспішати додому, бо після роботи буде політсемінар. Хоча Катя й засмутилася, але не сильно, до закриття магазину о сьомій вона встигала.

Слідом повернувся з канцелярії Валентин і повідомив, що до них іде новий співробітник. «До того ж – відомий письменник» – він значуще підняв вказівний палець. А потім додав: «Біжіть хутчіш до каси, там нікого нема!». Усі дременули наввипередки до віконця в кінці коридору, швидко організували чергу, отримали аванс, і потім поволі, розслаблено поверталися до відділу.

Тримаючи в руках жмут витертих троячок та п’ятірок, Катя заходилась шукати сумку. Декілька разів методично передивилася всі закутки й нарешті згадала, що забула сумку вдома, і прийшла на роботу з авоською, де був лише трикутний пакет молока та газети, які витягла дорогою зі скриньки. «Добре, що не спідницю забула, як колись було» – подумала вона. З величезних, як прапор, сторінок газети «Правда» змайструвала товстенького згортка, засунула до нього пачку грошей та залишила їх на полиці біля дзеркала.

Тим часом дівчата вже притягли з бібліотеки письменницький довідник і стали гадати, хто ж буде новим співробітником. А за декілька хвилин він і сам урочисто ввійшов до кімнати. Прибулець дійсно був схожий на видатного письменника: із солідним черевцем, відполірованою плішиною і в модних окулярах «Мона Ліза». Поглянувши на дівчат, він зверхньо посміхнувся й поважним басом, промовив: «Не шукайте, я в самому кінці. Моє прізвище Ястжембський!».

Хоч як респектабельно виглядав цей письменник, а власного житла в нього поки що не було. Тож він оповістив, що жити буде прямо в кабінеті, і вказав на розкладачку у кутку. Витягнув із солідного шкіряного портфеля газетний пакунок і поклав на полицю, а сам, презирливо скривившись, вмостився за підстаркуватим канцелярським столом із білими колами від чашок.

Увечері Катя квапливо почала збиратися. Схопила згорток з грішми й кинула до авоськи, де вже лежало декілька бібліотечних книжок. Дівчата всі разом рушили на семінар. Там, як годиться, з натхненням почали обговорювати доповідачів, особливо дошкульно – самого пропагандиста. Письменник також чомусь засідав за столом із червоною скатертиною, критично роздивлявся доповідачок й сердито зиркав у бік реготушок. Лаборантка Ірка витягла пляшечку червоного лаку і стала фарбувати довгі жовті кігті курки, які стирчали з болонієвої торбинки сусідки по залу. Звичайно, ця подія одразу відволікла увагу дівчат від лектора. А Катя скористалась можливістю нарешті розслабитись і почитати книжку.

Після останньої доповіді парторг раптом взявся представляти письменника. Він довго розписував його трудову біографію, а потім надав слово самому. Письменник повільно й дуже пишномовно, граючи тембром свого партійного баритону, й собі почав детально розповідати про сповнене патріотизму та служіння партії життя. За таких обставин грюкнути стільцем і вискочити із зали не було жодної можливості.

Розповідь затягнулася мало не до семи годин, тож до овочевого Катя бігла наче ошпарена, і все одно спізнилася. Дебела продавщиця із шестимісячним перманентом на рідкому фарбованому перекисом волоссі уже стояла на дверях, руки в боки, і ніяк не хотіла пускати її всередину. Катя дуже переконливо упрошувала її продати капусту – проситися в ті часи всі вміли дуже добре. Врешті, продавчиня допустила її до свого благоуханного краму, й зі злості зібрала докупи всі качани, що були за прилавком.

– Забирайте все, тільки йдіть уже швидше, бо я на електричку спізнюся!

Катя не могла повірити такому щастю, тицьнула пакунок із грошима продавщиці, а сама поспіхом стала шукати в кишені запасну авоську, розплутувати й розправляти її та перекладати книжки, звільняючи місце для своєї небувалої покупки. Продавчиня тим часом поспіхом розгортала пакунок. Раптом її обличчя стало багряним, немов буряк з вітрини.

– Ви ще й знущаєтесь з мене? Заберіть свій непотріб й біжить звідси, поки я рахівницю в руки не взяла!

Вона бридливо жбурнула пакунок в розкриту авоську. Коли спантеличена Катя вийшла на вулицю й розгорнула газету, замість грошей побачила там два пиріжки з м’ясом.

Наступного ранку Катя прибігла на роботу страшенно засмучена, і з порога почала розповідати свою історію в лицях.

– І треба ж було цьому Валентину, гаврі, забути свої пиріжки! А я через нього без капусти залишилася, ще й продавщиця мене запам’ятала, тепер і не покажись до неї!

Про письменника від такої скрути вона геть забула. Але він сам нагадав про себе єхидною заявою:

– А я через вас ледь не з’їв вашу авоську! Усю ніч і рісочки в роті не мав!

Не зважаючи на його розлючений вигляд, дівчата від цих слів здійняли такий регіт, що він і сам почав сміятися.

Письменник працював декілька місяців, затим отримав квартиру та звільнився. А Каті довелося купувати овочі в іншому магазині.