Зміст
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 2

    День народження – свято, звичайно, гарне, але не тоді, коли до нього готуєшся. До обіду я встигла зненавидіти і кухню, і магазини, і навіть нахабного голуба, що походжав за вікном, усім своїм виглядом висловлюючи щастя від байдикування. Цей паразит відвернув мою увагу, і я впустила відкритий пакетик з родзинками прямо у відро для сміття.

    – Та за що ж мені це?! – Передбачався черговий похід у крамничку на сусідній вулиці, де сьогодні я встигла добряче набриднути.

    Тобто ні, там обідня перерва… Потрібно топати далі – в супермаркет, що працює цілодобово.

    Шкода, у мене немає братів і сестер. У такі моменти як ніколи в житті хочеться мати когось на побігеньках. Або зателефонувати мамі? Вона зможе зайти в магазин, коли повертатиметься з роботи. Але це ще не скоро…

    Я оцінила час і накинула на плечі спортивну куртку. Простіше збігати зараз, ніж метушитися перед приходом гостей. По дорозі, можливо, й інші дрібниці спадуть на думку… Та й фруктів варто докупити – за минулий вечір банани чудесним чином випарувалися (тато клявся, що це не він, та хто ж йому повірить?).

    Стояла чудова погода, але я поспішала і не дивилася ні на сліпуче блакитне небо, що відображалось у дзеркальних вікнах офісних будівель, ні на кульбаби, що лізли з-під асфальту, ні на метеликів, які роїлися над клумбами. Хотілося швидше подолати насичений день і відпочити спочатку з родичами вдома, потім з друзями у кафе.

    У спину врізалося щось важке, місцями тверде, місцями м'яке, з гострими закарлюками і диким писком. Я відскочила, спіткнулася об бордюр і проїхалася долонями по асфальту, роздряпавши їх до крові.

    – Що за?..

    Переді мною лежав папуга – великий білий какаду з опущеним чубчиком і відкритим дзьобом.

    – Саша? – Чубчик піднявся, товста лапа сіпнулася.

    – Свєта, йолки-палки! Ти ще хто?!

    – Ти кому тикаєш?! – Папуга схопився і обтрусився. – Ну й справи… Знову лисиця, та ще й та сама… Це вже занадто! Всіх звільню і такі характеристики напишу, що навік запам'ятають!

    – Драконом було краще, – від несподіванки ляпнула я.

    – Справді, розумнице ти наша? – знущально протягнув какаду. – А нічого, що дракони на Землі ніколи не водилися, лише іноді потрапляли сюди зі світу Ейї? Якщо натиснути на лаборантів, вони можуть пригадати багато цікавих, корисних і несвоєчасних речей! Ти чому сидиш? Еволюціонуєш назад у шимпанзе, хе-хе?

    – Йдіть до біса! – Я лизнула подряпану долоню і випросталася. – Або до свого Саші. Удачі в пошуках!

    – Точно. – Чубчик азартно хитнувся. – Мене знову до тебе принесло, ти мені й допоможеш.

    – Ха, біжу вже! Робіть, що хочете, а мені треба якось пропалену подушку мамі пояснити!

    Повз нас промчав переповнений автобус. Деякі пасажири припали до вікон – вочевидь, не вірили, що по тротуару може бігати какаду. На протилежному боці вулиці зупинилася жінка з немовлям. Вона дивилася на мене з цікавістю. Здається, чула, що я розмовляю з папугою, але сприймала це як, наприклад, балаканину з собакою чи кішкою.

    – Світлано, – прозвучало вкрадливо, – у мене є пропозиція, від якої ти не зможеш відмовитися.

    Я на мить розгубилася. Невже зараз папуга з іншого світу скаже, що Саша йому більше не потрібен, і запропонує місце в Академії магії мені? І що відповісти?!

    – Я не хочу в чужий світ, – вирвалося само собою.

    – Та хто тебе туди візьме? – буркнув співрозмовник. – Лисиць у нас вистачає. Не допоможеш знайти Сашу – рознесу твій будинок вщент, ясно? По цеглинці розкидаю, перемелю в пил, із землею змішаю. До речі, називай мене метром Максиміліаном.

    Ну й тварюка перната! На погрози перейшов, отже? Ще подивимося, хто кого!

    Я зловила його, перш ніж усвідомила свої дії. Міцно схопила товстеньке тільце і підняла на рівень очей.

    – То що ти збираєшся робити з моїм будинком, Максимчику? – прошипіла зло. – Може, зробити це з твоєю шийкою, га? Як ідея?

    Рукам раптом стало мокро і холодно. Я заверещала й інстинктивно відкинула величезного слимака подалі – прямо на вікно найближчого будинку. Він гепнувся на скло, з'їхав вниз і розпушив смугастий котячий хвіст.

    – Краще не дратуй мене, Світланко. – На кінці хвоста, у пишному хутрі, виднівся гострий шип, із широкої пащі замість нявкання сипалися іскри. – Чи тебе обов'язково треба покусати?

    – Мені ніколи! У мене день народження! – Я почала задкувати, не помічаючи, що тротуар ось-ось закінчиться. – А завтра цього Сашу пошукати не можна?

    – Краще зупинись, а то наступного дня народження не побачиш.

    – Та йди ти!..

    Нога опустилася на бордюр, і я хитнулась назад, спиною на проїжджу частину.

    Відчайдушно засигналив автомобіль, скрипнули гальма, охнула молода матуся на іншому боці вулиці…

    «Він застерігав, а не погрожував», – я падала і подумки вже бачила скорботні обличчя батьків і лікарняні стіни.

    Але земля чомусь не вдарила по лопатках, колеса не врізалися в тіло…

    – Ну й екземпляр попався… Гей, ти!

    Я виявила, що стою на краю тротуару – вертикально, ціла й неушкоджена.

    – Так, ти! – Легкий ляпас допоміг зустрітися з реальністю. – Слухай уважно: мене двічі винесло до тебе, тому ти, гадаю, мій провідник на Землі. Сашу треба знайти до опівночі, тому я від тебе не відчеплюся. В твоїх же інтересах допомогти мені і повернутися до свого сумного безглуздого життя.

    – У мене чудове життя! – стрепенулась я. – Ой… А ви хто?

    Ніякої живності поблизу не було, зате поруч стояв чоловік.

    – Метр Максиміліан, – крізь зуби процідив він.

    – Дракон?!

    – Метаморф!

    – І що заважало відразу ось так з'явитися?

    По-моєму, Макс вилаявся, але можу помилятися – закручену фразу він вимовив чужою мовою, а тому про її сенс залишалось тільки здогадуватися. Зате до жінки з дитиною дійшло, що перед нею діється щось дивне, і вона, гуркочучи коляскою як базарним візком, помчала геть.

    – Ти дійсно альтернативно обдарована. Тебе нічого в моїй зовнішності не бентежить?

    Хм, дайте-но подумати… Милі золотисті кучері, що погано поєднувалися з незадоволеною міною? Кирпатий ніс – зовсім як у мультфільмах? Подряпини на щоках і підборідді? Ні, навряд чи йдеться про це. А що тоді? Рогів немає, очі не світяться, ікла не стирчать, зябра відсутні, а копитця якщо і є, то в чоботях не видно.

    Точно! Хто в цю пору року ходить у чоботях і в шкіряній куртці з бахромою?

    – Ви фанат вестернів, метре Максе?

    – Максиміліан!

    – У вас там часом не ковбойський капелюх за спиною? – Я стала навшпиньки, щоб упевнитися: здогадка правильна. – І заховайте кудись револьвери, поки поліція нас обох не загребла! До чого цей маскарад?

    – До того, що востаннє магічно обдарований першого рівня народжувався на Землі півтора століття тому, іншої екіпіровки зараз у мене немає. Бездарний маленький світ… Лише п'яті-десяті рівні, а кожен лізе в екстрасенси. Колись усі так одягалися, до речі.

    – Не в цій півкулі, – парирувала я. – А що заважало вивчити нашу епоху і нормально підготуватися до зустрічі з вашим обожнюваним Сашею? Без драконів, папуг та іншої живності? Костюм, окуляри, дипломат, ділова пропозиція – і Саша ваш довіку.

    Макс промовчав. Схопив мене за руку і потягнув уперед, ігноруючи поліцейського на далекому перехресті.

    – Револьвери! – шикнула я.

    – Та хто повірить, що вони справжні?

    – А вони справжні?!

    Парку ми досягли безперешкодно – перехожі дивилися на нас, проте не зачіпали. Макс штовхнув мене на лавку під молодою ялиною, відступив на крок і схрестив руки на грудях.

    – У тебе багато знайомих? – запитав несподівано.

    – Вистачає. – Я засовалася на сидінні, влаштовуючись зручніше. В кишені зашелестіли гроші, але мені було не до супермаркету. – А що?

    – Є підстави вважати, що Саша з людьми контактує мало. Хтось із низьким рівнем здібностей знає про його призначення і тримає його в магічній ізоляції. Але сьогодні – особливий день. Сили Саші перетнули граничну межу, тому захист ослаб і дав змогу його засікти – щоправда, недостатньо точно. Якщо до півночі ми не знайдемо цю людину, буде біда.

    – Яка?

    – Він помре, – буденним тоном повідомив Макс. – Можливо, постраждають ті, хто біля нього. Поки ти не ляпнула якусь дурість, скажу чесно: ти маєш стосунок до Саші. Найімовірніше, ти – найближча до нього нейтральна людина. Ніхто не спадає на думку?

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.