***

Чіпляюся за небо із останніх сил,

Та хмари рвуться, мов медична вата,

І тисячами напнутих вітрил

За обрій утікає вся отара.

А я лишаюся по кісточки в землі

(Чи то трясовина, чи то коріння?),

До крові нігті зламую свої

Об вислизаюче зорі склепіння.

І сонце злякане, скривавлене втіка,

Пірнаючи у прірву горизонту.

Останній промінь рветься, мов струна,

Недоспівавши свою кращу ноту,

Лишаючи на відкуп солов'ю

Чи зазвучить сьогодні звична тема,

До ночі в акустичному прев'ю,

Про мрію, так трагічно нездійсненну.

03.04.2024