Я стала радницею лиходія

Що ж, я не хотіла помирати так швидко. Знову. Тому треба було знайти спосіб як спалити до біса цей чорний прапор смерті!

Для цього варто було пригадати сюжет роману, але єдине, що я добре пам'ятала — це поцілунки, гарячі сцени та божественні ілюстрації.

Я ще ніколи нікого не підносила до богів і водночас не проклинала найжахливішими прокляттями, як цього ілюстратора чи ілюстраторку. Оце справжній талант. Цікаво навіть, чому така талановита людина ілюструвала такий, ну трохи вище середнього, роман?

Делій приготував вечерю. Вона була дуже смачною. Він щось в мене питав, але в моїй голові було занадто багато думок, щоб його почути.

— Сестро, щось сталось?

— А?

— Ти повернулась без дров. До того, увесь вечір про щось дуже багато думала.

Точно. Я поводила себе занадто дивно, мені не варто було це робити. Ще був не час для зізнань. Та й не була я впевнена, що він не потягне мене на вогнище, як тільки дізнається, що я не його люба, старша сестра.

— Пробач, я не хотіла тебе лякати. Я задумалась про твоє майбутнє.

— Сестро, я можу лишитись з тобою тут на усе життя. Тому не піклуйся про це.

Про що думає ця дитина?!

— Ми маємо це обговорити пізніше.

Делію я сказала, що погано себе почувала, тому вирішила залишити дрова в лісі, сховавши під певним кущем. А далі з посмішкою додала, що завтра зранку піду і заберу їх.

Завдяки частковим спогадам Катерини знайшла свою кімнату і швидко заснула. Прокинулась з рішуючою думкою:

Я маю повернутись на галявину якнайшвидше.

Можливо, якщо ця дівчинка там була, то там ще має бути щось корисне. Окрім її часткових спогадів, звісно.

Зранку на галявині було темно. Але не потрібен зір, щоб відчути бісовий меч біля свого горла!

Я не встигла і кроку зробити, як моє життя знову ледь не обірвалось. Так і хотілось сісти і просто плакати від усвідомлення того, наскільки ворожим був цей світ. А здавалось, що це звичайний любовний роман з дрібкою чарівного.

Гей, пані авторка, Твоя підступна лісова потвора, я чекаю пояснень! Що це за світ, в якому над бідною старшою сестрою майорить так багато прапорів смерті?! Наче мені одного було не досить!

— Хто…ти? — чоловіку, який говорив до мене, точно було погано.

— Старша сестра.

— Чия? — розгублено перепитав мене невідомий чоловік, що досі тримав лезо біля мого горла.

— Другого головного героя, — ще більш серйозно відповіла я, а потім не витримала, — Слухай, в мене вже є один прапор смерті, може ти хоч меча від мого горла приймеш? Знаєш, "померла захищаючи брата в різанині" звучить краще ніж "тихо прирізали у лісі, коли ходила по дрова".

— Див…на…

— Та звичайно дивна! Можеш вже меча опустити?

Він опустив меча, але в ту ж секунду на мене впало чоловіче тіло, від якого несло кров'ю.

Схоже, він втратив свідомість. Що взагалі не було дивним. Тому, відчуваючи миттєвий приступ доброти, віднесла його у той прихований будинок серед дерев в кінці галявини.

На диво, тіло цієї дівчинки було досить сильним і я дійсно несла цього чоловіка, а не протаскувала по землі, мов мішок картоплі.

Всередині було чисто. Тут було грубе ліжко із соломи і якоїсь тканини та стіл, під котрим лежали дрова.

Обережно поклала чоловіка на ліжко і задумалась. А що робити далі? Якщо він так агресивно кинувся на нешкідливу мене, то до лікаря з містечка він не буде приязнішим.

Тому мені доведеться подбати про нього самостійно. От тільки моєю спеціальністю була зовсім не медицина, а випадкових знань навряд чи вистачить, якщо він отримає якісь ускладнення. Зараз я могла, хіба що обробити рану хоч якось і слізно молитись, щоб патогенні мікроби оминули цю вразливу ділянку. Чи хоча б, щоб вони були досить слабкими, щоб імунна система їх така гоб-гоб і перемогла.

Але поки думала, то згадала, що варто вже хоча б почистити його рани, щоб якась гидота туди не потрапила. Для цього не треба бути молодою зіронькою медицини.

Спочатку, пішла набрала води зі струмка, розпалила грубу, скип'ятила воду.

Обережно роздягла незнайомця. З тугою порвала нижню сорочку цієї дівчинки, прокип'ятила шматки тканини теж. Далі бережно омила тіло чоловіка від бруду та застиглої крові.

А потім чистими пов'язками, які вже висохли після кип'ятіння, закрила рани.

Якщо коротко, то я зробила усе, що могла. Але виникла інша проблема. В цьому домі не було що їсти. А для відновлення цьому чоловіку точно треба буде щось поїсти!

Тому я перевірила той факт, що він все ще спить. Взяла дрова і повернулась додоми.

Взяла хліб, сушені фрукти, які я знайшла на полицях і трохи картоплі.

Коли повернулась, то чоловік все ще спав. Це добре, він був занадто товариським у нашу першу зустріч. І то він був ледь при свідомості!

— Я покладу їжу на стіл.

Сказала я і пішла. Темнота швидко наближалась і в мені було дуже мало бажання бродити лісом уночі.

— Сестро?

— Делі! Як твоє навчання?

З посмішкою запитала я. Сьогодні він повернувся пізно, тому я вже закінчувала готувати. З цього, що тут було, думаю, вийде непоганий суп!

— Добре. А що в нас на вечерю?

— Особливий суп! — жартівливо зробила рух, наче шеф-кухар престижного ресторану з фільмів додає спеції, — З дрібкою сестриної любові!

— Шкода, що лише з дрібкою.

— А ти хочеш, щоб я її усю тобі зварила? Ти не зможеш стільки з'їсти.

У відповідь почула сміх, брат цієї дівчинки пішов до себе.

Ми спокійно повечеряли. І ніхто з нас не згадував тої розмови. Але це не означало, що вона була нами забута.

Наді мною яскраво майоріли вже майже три прапора смерті!

Примітка: цікаво, що вони разом лише вечеряють, бо Делій снідає та обідає у своїй школі.