Я стала радницею лиходія

ПОПЕРЕДЖЕННЯ: в кінці розділу є ненависть до росіян! Прошу вас, дбайте про себе і бережіть себе ( ´･･)ﾉ(._.`)

Так, чудово. Яким чином, це з простої прогулянки перетворилось на те, що мені заплітають коси гноми? Мені було б дуже цікаво дізнатись.

— Пані ма красиве волосся, — захопливо говорили гноми, і продовжували мені чаклувати найрізноманітніші зачіски.

Це трохи нудно сидіти ось так і дивитись на ліс, поки гноми заплітають тобі коси. Тому я сказала:

— У вас теж красиве волосся! Можна я теж позаплітаю? — на обличчі гномів з'явились знаки питання. Але один смілий гном зняв свого капелюшка і по його плечах розсипалось сіре, густе волосся, — Нумо створимо коло заплітання!

Переді мною сів той сміливий гном, перед ним інший, а перед тим інший, і так поки ланцюжок не дійшов до гнома, що заплітав мої коси.

Якщо чесно, то я не дуже в цьому вправна. Я знаю, як зробити просту косичку та хвостики. В моїй сім’ї ніхто не мав довгого волосся, тому колись отримані навички в літньому таборі лежали в моїй голові і припадали пилом.

Перші коси були кривими. Нерівномірно відібрані пасма, криве плетіння. Я дійсно була засмучена, бо варто було звернути увагу, як гном, якого заплітала я, те саме робив з іншим — небо і земля. До того, він плів якісь складні коси, а я послідовність з 3 елементів не могла скласти до купи без півників.

Коли всі закінчили, то почали оглядати результати. На очах з'явились сльози, коли я побачила свою, криву та жалюгідну роботу.

Я не думала, що усі мої роботи мають бути ідеальними. Я любила себе та цінувала свої зусилля, але все ж не могла не засмутитись, коли не змогла виконати, хоча б більш-менш добре, щось настільки просте.

Сміливий гном оглянув себе, а потім подивився на заплакану мене і тихо підійшов. Він не сказав мені ані слова, лише взяв мої руки у свої та посміхнувся. Так щиро й з такою добротою, що я не могла не впасти в обійми цього гнома захлинаючись від власного ридання.

Коли я трохи прийшла до тями, то помітила як декілька гномів переглянулись між собою, а потім один з них підійшов до мене і запитав:

— Якщо дракон вибере 1, єдиноріг вибере 5, а розумний гном 3, то яке число вибереш ти?

Загадка. Але навіщо вона йому? Він перевіряє мене? На що? Так, треба подумати. Дракон 1, єдиноріг 5, а розумний гном 3. Що це може в біса означати? Тут немає інших умов! Що я взагалі маю відповісти? Чи є тут якесь числове обмеження?

— Хм… я оберу 3.153 ? Так взагалі можна?

Мені кивнули, але потім ще один гном, з числа тих, хто переглядався, приніс мені листа.

— О, це мені? Дякую.

Розгорнула листа, а там:

«Синя, мов аристократична кров у дурних фантазіях. "Де" у того, хто вибирає 5»

Так… Знову загадка. Не те, щоб я була сильно дурна, але подібні загадки мене дуже дратували, бо мала ж бути у всього цього мета? Але я її не знала, тому її для мене не було — і тоді нащо грати в ігри без мети?

— Що ж, нам варто вже прощатись. Буду рада з вами ще якось позаплітати коси! Надіюсь, ми зможемо це повторити! — кілька гномів підійшли до мене і я їх обійняла. Вони такі милі, я дійсно чудово провела час.

Але, варто згадати ще один момент: якого біса я так спокійно реагую на гномів? Ні, не так ГНОМІВ! Можна подумати, що в моєму рідному світі вони також жили. Але ж, ні! Тоді — чому?

Це хороше питання, тому покладу його в папку «Подивитись пізніше» і, мабуть, вже повернусь. Не сказала б, що вже була якась негайність, але варто вже було готувати їсти.

Скільки людина може прожити без їжі? А скільки без води? В голові плавають цифри, але чому в цьому світі немає гугла? Від болю втратити цього безцінного друга зронила подумки кілька сльозинок.

І ось так в дивних думках я повернулась на галявину. Застигла.

Чоловік був не в хаті. Він сидів серед трави та квітів. Спершись на руки ззаду, закинувши голову він дивився на небо.

Він справді був ще тим красунчиком. Довге, біле волосся мерехтіло від сонячного світла. Червоні очі були наче краплини крові. Вишукані риси обличчя, що робили його елегантним та витонченим. Біла шкіра була подібна до порцеляни. Це чоловік був схожий чимось на ті красиві ляльки, котрі купують дорослі для своєї моторошної колекції. В моєї тітки була така. Я знаю про що говорю.

Тихо підійшла та сіла схожим чином поруч. Подивилась на небо. Синє, з хмаринками та біло-сліпучим сонцем. Таке саме небо, що й в минулому світі.

— Коли я дивлюсь на таке небо часто пригадую маму, — неочікувано сказав Лір, я подивилась на нього, але він все продовжував дивитись вверх. — В неї було таке ж синє волосся. Батько часто казав мамі, що вона його небо, лише хмаринок не вистачає. І прикладав власне, біле волосся. Я пам’ятаю це, але в той же час їхні обличчя в моїй пам’яті стають все менше чіткими. Я дуже боюсь одного разу подивитись на небо і не згадати обличчя матері та батька.

Не знаю чим заслужила такі відвертості, але від цього стало тепло на серці. Тому вирішила відповісти йому:

— Коли я була молодшою, то любила лежати на траві та розглядати хмаринки. Ми з братом казали на що вони схожі й сміялись, коли хтось ляпав якусь дурню, — я зробила паузу і знову підняла погляд до неба. — Але пізніше, я більше такого не робила, та й загалом старалась не заглядатись на небо. Бо, навіть коли не було повітряної тривоги, я все боялась побачити там дуже швидку, темну тінь. Але в кінців кінців, не потрібно її бачити, щоб відчути.

Сумно посміхнулась й піднялась. Не було сил дивитись вгору, бо зрадлива фантазія змальовувала знайомі обриси мого страху.

Досить побачити кілька разів, щоб відчути ті «неперевершені» відчуття, коли страх зливається з тривогою та дивним полегшенням. Бо якщо ти бачиш її, чуєш, то є шанс, що вона пролетить повз.

Але одного разу цього не трапиться.

Смерть від їхньої їб*н*ї ракети може забрати моє тіло, яке може завдати рос*янам фізичного болю, але душа, сповнена ненависті, ніколи не помре і буде вічно їх проклинати.

Стиснула кулаки. А потім розслабила долоню, глибоко вдихнула та видихнула повітря.

Час приготувати їжу.

— Я допоможу! — почула голос Ліра, напружено посміхнулась, бо ще не до кінця опанувала свою ненависть і без слів погодилась.

Ліру ставало все краще. А росі*нам, надіюсь — ні.