Розділ 4 — якщо вас вигнали з дому — це до дивних снів!
— Мовчиш? Дуже гучне зізнання, чужинко.
— Ти віддаси мене натовпу і ті поведуть мене на вогнище?
— На вогнище?! Я хочу знати, що ти зробила з моєю сестрою! — він підскочив до мене і схопив за горло. Його пальці боляче впялись в мою шкіру. Дихати стало важко, мене почало переслідувати гидке відчуття нестачі кисню.
— Кха… як… кха… я… кха… можу…кха-кха…щось сказати…кха! — хлопець відпустив мене. Перед очима проскочили чорні вогники і я жадібно задихала, що аж горло розболілось. Голос був хрипким:
— Та звідки мені знати?! Я померла! Але потім розплющила очі вже тут… — мені стало так гірко, бо я мала виправдовуватись, наче зробила щось жахливе. Але я нічого не робила!...
— Не хочеш відповідати? — тихо сказав цей бісовий хлопець, а у самого з голосу хоч би трохи крига скресла! В цій кімнаті було занадто холодно!
— А хіба можу? Ти мене взагалі чуєш?!
— Йди звідси, чужинка.
— Що?... — я застигла на мить, бо зовсім не очікувала почути такого від свого улюбленого персонажа.
— Я не терпітиму в цьому домі чужинки, що нашкодила моїй сестрі. — відрізав Делій, а вже в наступну мить за мною з гуркотом зачинились двері. Я стояла на вулиці. Темнішало. Ставало дедаль прохолодніше.
Що ж, варіантів я маю небагато. Можу піти попроситись переночувати до сусідів, але мені не хотілось говорити з чужими людьми про це. А можу піти до лісової хатки і там провести ніч з красунчиком-незнайомцем. А ще можу заночувати на вулиці і отримати потенційно високий ризик захворіти через різкий контраст температур. А враховуючи те, що цей світ таке собі магічне середньовіччя, я можу при цьому з високою ймовірністю віддати богові душу.
Що ж, я вирішила. Ніч з красенем так ніч з красенем.
Йти по лісу, коли вже було досить темно — до біса страшно. Мене лякала кожна річ, кожен звук. Але до галявини я дійшла цілою та майже не ушкодженою. Легкі подряпини від гілок трохи пекли.
Промила ранки водою і постукала у двері. Не думаю, що мені відчинять, але краще я попереджу. Не хочу побачити те, що потенційно може травмувати мою вже травмовану психіку.
— Це я! Заходжу! — про всяк заплющила очі, коли заходила. Але вже скоро розплющила. Незнайомець спав. Чудово, менше доведеться пояснювати.
Але де ж мені лягти? Ця хатка була неймовірно малою. Незнайомця на сіні не хотілось тіснити, але спати на підлозі — це була очевидно дуже погана ідея. Ще коли приїжджала до бабусі, в подібну хату — на підлозі дуже холодно, тому не варто просто так лягати там спати. Варто хоч щось підстелити.
Але все що в мене є — це дрова, мій одяг і грубо кажучи усе. З цього ліжка не змайструєш. Тому я вибачилась разів зо п’ять, трохи посунула незнайомця, і лягла поруч. Думаю, зайве тепло йому не завадить.
«… Снилось мені щось дуже дивне. Я бачила жіночу фігуру, що стояла посеред знайомої галявини. По периметру яскраво сяяли дивні лінії. Її волосся й одяг розвивались, на диво, сильним вітром. А також лунала пісня.
Розірви своє життя
На клаптики, котрі не зшити разом
Усе минуле й майбуття
Згорять, а попелу вже не збереш.
Хай плачуть ріки,
Хай плачуть діти,
Хай плаче небо,
Нехай лише не плакатиму я…
Я повернусь додому
Інша та чужа,
Всі будуть думать, що то смерть,
Але насправді, то життя…
Дивна пісня, сенс якої я не розуміла. Але голос був таким прекрасним, що я не могла зрушити з місця, мов була зачарована. Але коли вона закінчила, то у світлі кола, я побачила її.
То була я. Яскраво посміхалась, блакитні очі сяяли, а довге, пишне бузкове волосся розсипалось по плечах. Я і не я водночас. Це було так дивно.
Зробила крок до іншої себе, але вона надто швидко розтанула, мов була міражем. Лише сумний сміх відлунням нагадував про її існування.
Я оглянулась. Лінії все слабше сяяли. Я вже навіть підійшла досить близько аби торкнутись однієї з ним, коли…»
— Хах, я б волів прокинутись поруч з такою красунею не будучи пораненим… — я відчула поруч рух і незнайомий голос. Припіднялась і лише потім зі сну розплющила очі.
На мене дивились з шоком в очах, а я все не могла зрозуміти де я. Але досить було миті, щоб усе згадати і швидко піднятись на ноги і відскочити якнайдалі.
Чоловік уважно стежив за мною. А я нарешті звернула на нього більше уваги. І він виглядав набагато краще! Деяка хворобливість ще в ньому відчувала, але це скоріш було схоже на легку застуду ніж на чортове, ледь не смертельне поранення!
А чи було те поранення смертельним? Ну, це хороше питання. Мабуть, я просто перебільшила серйозність рани, що зараз дивуюсь такому швидкому відновленню. Але мій язик був швидшим за розум:
— Тобі ніколи не казали, що ти схожий на собаку?
— Собаку? — на його обличчі чітко намальований знак питання, а голова трохи нахилена в бік.
— Так, на тобі усе заживає як на собаці.
В нього, на диво, дуже «говірке» обличчя. От зараз, наприклад, я чітко бачу як всередині нього вирує гнів. Хоча на красивому обличчі посмішка.
— А тобі ніколи не казали, що ти дуже схожа на кішку?
— Кішку? Іноді казали, що я черепаха, але про кішку — ніхто.
— Шкода. Бо ти як кішка, зараз мила і невинна, а в іншу мить випускаєш кігті і проявляєш свій поганий характер.
— Як то кажуть, не ми вибираємо котиків, а вони нас. Тому не дивно, що ти зустрічав тільки таких кішок.
Він знову замовк, але на обличчі лише додалось гніву. Я не хотіла його злити, та й гнів для одужання не дуже корисний, тому:
— Перепрошую, я не мала іншого виходу, як потурбувати тебе. На жаль, мій брат, вигнав мене з дому. Надіюсь, ти трохи почекаєш, поки я приготую трохи їжі?
Не знаю, хто сюди приніс ці речі, але дуже-дуже дякую йому чи їй! Цю шухлядку я довго не помічала, але коли знайшла, то в моїх очах засяяли зірочки! Добре, що не доведеться збирати лісову їжу, бо отруїлася би. Я ж ніц не розуміюсь в цих рослинах! Та й, який шанс, що те, що в моєму світі можна їсти тут є отруйним? Високий!
— Надто ввічлива, що не говори, а кішка кішкою, — проігнорувала слова красеня і швидко приготувала якийсь дуже простий суп. Що під руку потрапило, те й в суп полетіло.
— Ось, тримай, — передала йому миску з супом. Я така щаслива, що тут і посуд був! Як просто все ж бути щасливою…
— Дякую.
Ми в тиші поснідали. Я вмилась в струмку, і принесла трохи води з нього красеню. Опісля він неочікувано сказав:
— Якщо тебе вже вигнали з дому, то чом би не піти зі мною?
Еееее, чоловіче, я знаю вас кілька днів! Куди так швидко?!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!