Дивні речі відбуваються в Кальтарі.

Не надто зазвичай людні вулички Літл-Хоуп, сьогодні зібрали купу народу. Тут були місцеві та пришлі з хуторів довкола. Різнокольоровий тент натягнули просто посеред центральної площі, а невеликі ятки з різноманітним крамом, розмістилися в провулках поряд. Тут торгували льодяниками, іграшками, морозивом і алкоголем. На вулицю висипали різноманітні зазивали — акробати і клоуни, музики та заклиначі змій, дозволяючи глядачам, скуштувати маленьку частинку дивовижних чудасій що їх чекають під покровом тенту. Переїзний магічний цирк Братів Монро завжди з'являвся у цій порі року, щоб розважити дітей і дорослих чудернацькими вибриками.

Шериф Кінгслі зупинився разом з помічником Хагом біля невеликого натовпу який зібрала Дона — рудоволоса жінка у яскравому вбрані яка володіла мистецтвом піромантії. Зараз вона з дивовижною швидкістю розкручувала невеличкі полум'яні планетки довкола вогняного сонця, під здивовані охи дітей і дорослих. Потім більшість вогників стали меншати, імітуючи віддалення і тільки четверта від сонця планета, почала на очах рости та збільшуватися.

Хаг сплюнув долі, недовірливо позираючи на Дону і прогуркотів на вухо старому шерифу:

— Мало того що баба, то ще з чаклунського кодла. Не довіряю я таким.

Шериф стримано посміхнувся про себе. Хаг був з тих людей, які не довіряють нікому, та хто йому суддя? Шериф і сам доки був молодий, мав звичку у кожній дірці шукати ворога. Чого тільки вартує його непорозуміння з тим хлопакою — Кідом. Той був гівнистим звісно, та шериф хіба був краще? Деякі риси характеру, змиває лише плин часу.

Шериф прочистив вухо, нахилився до Хага, склав долоні трубкою і загорлав:

— Ась? Нічого не чую!

Помічник скривився. Шериф задоволено відвернувся від нього і весело заплескав у долоні, коли на радість дітлахам, Дона начарувала з вогню птаха. Той кружляв над їх головами, розсипаючи іскри.

— Диви що робить! — викрикнув шериф помічникові на вухо, натягнувши на обличчя вираз темного йолопа. — Справжня магія!

— Тьфу! Дурень глухий, — зло виплюнув Хаг і розштовхавши людей пішов геть.

— Сам такий, козел твердолобий, — тихо промовив старий Кінгслі й далі поглядав на виставу спираючись на здорову ногу. Три роки тому, він зіткнувся зі справді лихою магією. Так що ж? Він має тепер ненавидіти кожного хто володіє чарами? Це теж саме, як бачити в кожному ножі знаряддя вбивства, а в кожній калюжі загрозу утоплення.

Піромантка намалювала вогниками водну гладь, по якій плавали великі морські черепахи. Шериф радісно плескав у долоні разом із дітиськами й посміхався.

— Я буду як вона, коли виросту? — запитувала у матері дівчинка Донелів.

— Дракони! Дракони! — вищав хлопчисько Вудів, вказуючи манюнім пальцем на черепах.

Загалом, деньок видався чудовим — подумав шериф. Сонячний. Теплий. Проте не надміру. Якщо ніхто сьогодні не набереться до чортів і не підпалить чого, або ж Хаг не виявиться надміру сумлінним помічником, а на пам'яті шерифа такі вже бували, тоді можна буде лягти швидше і нарешті трішки відпочити. Роки брали своє. Йому варто б відійти від справ, або принаймні взяти довгу-довгу відпустку.

Шериф вийшов із натовпу, оминув двох костюмованих вурдалаків на ходулях. Ті голосно гарчали одне на одного, під захоплений вереск дітисьок. Рушив повз ятку з бренді кивнувши до Хага, що запивав переляк перед магічними бабами і чудернацькими клоунами. Певно треба б його насварити, що той п'є на службі? Хоча ні, дурниці. Нехай і в буркотуна, буде нагода порадіти.

Шериф забрів в затінений закуток далі від площі. Його погляд перетнувся з очима жінки, вбраної у чорне. Та сиділа під тентом з напівпрозорих темних онуч що коливалися від найменшого подмуху вітру. На блідому обличчі виблискували підмальовані яскраво червоним губи й глибокі, чорні мов вирви шахт очі. Вона раз за разом тасувала старезну колоду карт, зосереджено роздивлялася якусь з них, а потім повертала назад в колоду.

— Есмеральдо, — помахом руки привітався він. — Давно не бачились.

Жінка криво посміхнулася йому. В її рухах і виразі обличчя відчувалася нервозність.

— Невже майбутнє таке жахливе?

Вона скорчила зневажливу гримасу у відповідь на його слова.

— Ні мій любий, твоя пика страшніша. Проте скажи. Майбутнє? А воно є?

— Хто зна? — посміхнувся шериф. — Окрім ворожок? Не знаєш часом кого, хто читає долі людей з допомогою магічних карт?

Есмеральда незадоволено зиркнула на нього, елегантно сплюнула в дорожню пилюку і протягнула шерифу карти сорочкою догори.

— Тягни!

— Ти не змусиш мене за це платити, — всміхнувся шериф.

Він знав жінку з молодих літ. Більшість працівників цирку відпрацьовували кілька сезонів поспіль, а потім залишали його у пошуках кращої долі, проте Есмеральда була незмінною його частиною, на протязі двадцять двох років. Принаймні стільки часу Кінгслі був шерифом Літл-Хоуп, а Есмеральда завжди з'являлася з цирком, не пропустивши жодного року. Для них вже стало традицією перекидатися кількома гострими словечками. Бувало навіть доходили до флірту. Проте погадати йому вона запропонувала вперше.

— Тягни! — нетерпляче махнула вона колодою.

Шериф звів брови, проте карту потягнув. Перекинув її мастю вгору. На нього витріщалося обличчя, чи то пак не обличчя — череп, що ховався за склом пісочного годинника. Карта Смерті.

— Ну?

— Смерть, — весело промовив він, хоча відчув як тіло вкрила легка паморозь холодного поту.

— Ще одну! — похмуро промовила вона, відкладаючи карту Смерті зображенням вгору, на свій столик для гадань.

Шериф скорився. На нього знову дивилася карта з вишкіреною посмішкою мерця. Він не запитуючи дозволу взяв третю. Знову Смерть. Невже у неї там ціла колода таких? Немов читаючи його думки, жінка розкрила карти показуючи що в колоді зображення Смерті більше нема.

— Що це за жарти? — невдоволено протягнув шериф. — Якщо ти з усіма провертаєш цей фокус Есмо, то клієнтів в тебе буде не багато.

Вона впірилася в нього лютим поглядом.

— Жарт? — жінка невдоволено скривила губи. — Ти думаєш я ідіотка? Слідкуй за руками.

Вона вклала карти у колоду. Ретельно їх перетасувала. Після показала шерифу.

— Бачиш Смерть? Вийми її з колоди.

Він зробив як було сказано. Кілька витріщак минуло їх, зацікавлено позираючи через плече шерифа. Після Есмеральда поклала колоду на стіл, закрила очі й почала повертати карти одну за другою. З кожної карти, що вона виклала на скатертину шкірився кістлявим усміхом череп.

— Від ранку так, колода наче сказилася. Я ніколи раніше такого не бачила, та впевнена що тут задіяна якась магія. Могутня магія. — промовила вона. — Ну і ти знаєш, щось дивне відбувається в Кальтарі.