Дивні речі відбуваються в Кальтарі.

Шериф нахилився над Семом Редвотером і заспокійливо промовив:

— Все буде гаразд. То лише подряпина.

То була брехня. Під Семом розпливалася величезна червона пляма, з рота витікала кров плямуючи зуби і бороду, а з лівого боку грудей зіяла нічогенька діра. Бідолашна Діа. Хто ж тепер подбає про неї й дітей?

— Мерці, — крізь хрипи промовив Сем. — З Кальтари… йдуть мерці. Через міст в Броуд-Вілідж. Там дивні речі… і зброя.

На тому Сем затих. Шериф встав з колін проклинаючи хвору ногу. Роззирнувся на ошелешений натовп, що застиг, як у тій дитячій грі — “рухайся не рухайся”. Звісно, як завжди, а деньок обіцявся бути чудовим. Шериф набрав у легені повітря.

— Діаз. Рант. Ви двоє тягніть Хага в відділок, — звернувся він до двох бородатих, небезпечного вигляду хлопаків. — Замкніть у клітці. Не сперечайтесь. Ви занадто часто там бували, щоб не знати, де я ховаю ключі від камер. Не бити. Ну гаразд. Не сильно бити.

Розвернувся до короткого чоловічка, що притискав руку до серця, немов рана на тілі Редвотера і йому завдавала болю.

— Рішар тобі найближче. Прижени підводу. Потрібно забрати Сема додому.

Коли Рішар відкивався головою і побіг через натовп, ледве не перекинувши тацю з цукерками, шериф поглянув на маленьку худорляву дівчинку у дранті.

— Таня, я б не просив. Проте ти прудка. Повідом Діу Редвотер що сталося з її чоловіком. Я тобі заплачу за турботи.

Мала суворо поглянула на нього, так мов би він вгородив найбільшу на світі нісенітницю.

— Не треба, я скажу, за так! — і побігла.

Коли тіло Сема перекинули на підводу й колеса поволі заскрипіли, забираючи його геть, шериф Кінгслі видихнув, вдихнув і вгородив рукою по стіні одного із будинків.

— Ти вже старий, казали вони! Візьми помічника, казали вони!

— Стіна не винна, — підкралася ззаду Есмеральда. — А ти таки старий і помічник був би не зайвим. Тільки от попався нездалий, так хто вгадає?

— Дякую на хорошому слові, — сказав він сумно посміхаючись, а потім змахнув із руки краплину що виступила від удару на суглобі пальця. — Про це попереджали твої карти, як гадаєш?

Вона уважно поглянула на нього.

— Ні. Мені здається вони попереджали про те, що сказав він. Мерці.

Шериф стримав роздратування. Звісно. Одного мерця не досить. Звісно що картам не вистачить одного мерця на сьогодні.

— Він говорив якусь дурню. Люди часто говорять дурню вмираючи. В його словах було стільки ж сенсу, як в шматку коров'ячого гівна. Я вже таке бачив.

— Тобто він проскакав бозна-який шлях, просто щоб схопити кулю від твого придурковатого помічника? В цьому сенс?

Шериф ледь втримався щоб не вилаятись. Звісно вона мала рацію. А отже і про мерців які йдуть з Кальтари у їх маленьке захолустя, також могла мати рацію.

— Ти знаєш. Колись я мріяв бути фермером. Простим бляха фермером, — чомусь сказав він.

— А я хотіла грати в театрі. Та є, що є. Маємо що маємо.