Дивні речі відбуваються в Кальтарі.

Хенк Камінка давно не почувався таким живим, як сьогодні. Він насолоджувався приємним лоскотанням вітру і краєвидом що відкривався з даху салуну. Роззирався довкола, виглядаючи у вікнах стривожені постаті своїх односельців і всміхався. Сьогодні всім було тривожно. Тільки не йому. Деньок видався чудовим.

Він давно усвідомив, коли твоє життя складається лише з очікування миті колапсу — його прихід стає звільненням. Немає нічого кращого за крах, бо до нього веде кожна дорога. Коли він настає, більше не треба дурнуватих умовностей і притворства наче цивілізованість то не просто напускне, що вона дійсно чогось варта.

Дік Дюргайм — той колись залишав їх захолустя, щоб повчитися в університеті на Старосвіті. Приїхав за рік, без грошей у кишені, з обличчям вихудлим наче харчувався тільки книжковою пилюкою і бренді. Та зате з байкою, якою приголомшував всіх охочих слухати. Мовляв людина походить від мавпи. Тобто, мавпа вона і є. Звісно хлопця підняли на кпини. Хенк і сам за компанію кепкував, доки Дік не щез у невідомому напрямку, певно шукаючи компанії мавп поцікавіше.

Та потім Хенк замислився. А чи так далеко це від правди? Можливо в нас немає гострих зубів і пазурів — які напевно ото в тих мавп є… та дикість? Чи так далеко вона ховається за гречністю, доброзичливим сусідством, посмішками? Чи варто просто трішки натиснути і з-під шкури милого сусіди, виплигне криваво скалячи ікла мавпа?

Він шкодував про смерть Сема. Хороший то був хлопака. Та хороші люди мали звичку помирати замолоду. Бо певно в них замало цієї мавпи. Ну або просто тому, що світ злий. Яка різниця?

Хенк почув гучний голос.

— Громада Літл-Хоуп. Ми надіслали вам пропозицію посланцем. Яким буде рішення? Нехай його озвучить шериф.

Хенк побачив того хто говорив. Це був трупак — високий, ставний і гнилий, з мнятою перукою на голові. Він очолював компанію із десятка інших трупів, що заходили на площу центральною вулицею. Біля губ тримав штукенцію схожу на конус, в яку власне і говорив. Хенк роззирнувся й побачив як бічними вулицями, тими що з західного боку, простують інші мертвяки, намагаючись оточити площу з кількох сторін.

З-за рогу будинку виглянув шериф Кінгслі. Він приклав до губ долоні, і прокричав.

— Яка користь тому засранцю Кіду, від нашої маленької общини?

На обличчі трупака з’явивися гнилий усміх.

— Таким як майстер Кід, важливе не досягнення цілі, а переслідування мети. Він уособлює собою правосуддя пустелі. Ви усвідомите це шерифе, коли стрінете його знову.

Обличчям шерифа промайнув роздратований вираз.

— То може він буде переслідувати її в іншому місці?

— Немає такого місця на території Незалежного Штату, яке б не було включене в плани майстра, — промовив у конус суддя. — І немає такого місця, де б можна було від нього заховатись. Проте я прошу вас подумати над своїм рішенням шерифе. Служіння майстру невідворотнє, як сама смерть, то чому б не зробити цього без спротиву. Без страждань. Просто здатися і зробити те чого від вас хочуть?

Хенк побачив на обличчі шерифа усміх. Той самий що з'являвся на його обличчі, кожного разу коли бувало гаряче і не залишалося іншого цивілізованого рішення окрім як звільнити мавпу. Хенк і собі засміявся. Нарешті час прийшов. Крах неминучий.

— Так. Дійсно, — прокричав Кінгслі подаючи умовлений сигнал пальцями. — Чому б? Чому б ні! А чому б тобі не взяти величезного коріняку, і не запхати його собі у гнилу ср…

Грім пострілів заглушив слова шерифа. Він затопив все довкола, наче хвилі прибою берег. Хенк прицілився в обличчя перемовника. Постріл. Мертва голова вибухнула розбризкуючи довкола гнилі мізки. Він перезарядив рушницю. Постріл.

— Ось вона, — радісно захихотів він. — Мавпа. Ось вона!