***
Я не зглянулася, як настав вечір і звісно мені потрібно було повернутися до квартири у яку мне тимчасово поселили, до Дня Розподілу (коли всіх першокурсників будуть розподіляти на факультети та визначити у який гуртожиток їх поселять), який буде за три дні. Коли, я підняла голову, невільно злякалася - перед моїми очима постав великий пам'ятник, посередині стояла жінка, волосся якої ніби розвивалося, у руках у неї була книга і меч, а на голові була корона - ніби німб, тільки у вигляді сонця; лякав її войовничий вираз обличчя. Зліва та справа від неї стояли два чоловіки, вони були спокійні. У одного у руках були два перехрещені вакідзасі [японські, короткі, традиційні мечі], а у другого корона, яку він тримав обома руками.
- Красааа! - протяжно сказала я, звертаючись невідомо до кого.
Раптом чоловічий голос сказав:
- Вони довіряли одне одному більше, ніж самим себе, А потім вони зрадили одине одного, переслідуючи свої цілі. Зазвичай найрідніші роблять підступ.
Я різко обернулася та побачила... Жах! Десь за крок від мене стояв чоловік. Чорне волосся, бліда шкіра, а очі... агатові, смоляні очі... Я ніколи не бачила такого насиченого кольору. Можливо хвилину, а можливо цілу вічність ми стояли та дивилися одне на одного. Потім він посміхнувся та за мить, замість чоловіка, з'явився чорний ворон облетів мене довкола та піднявся у темне, беззоряне небо.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!