Розділ 6
Що за дев'ятнадцяте століття?! Нас з Елоїзою та двійнятами Бренданом і Адамом посадили у карету! Так у ту справжнісіньку карету! Поки я висловлювала своє обурення Елоїзі, вона зачудовано дивилася на Брендана Докерті.
- Ти мене взагалі слухаєш?! - все гнівалася я (що за день!).
- А? Що? Так... - стрепенулася подруга.
- Закохалася... - прошепотіла я хитро. Добре, що двійнята були зайняті своєю розмовою.
Тренден почервоніла та ткнула мене ліктем у бік.
- Приїхали - прокричав кучер.
Двері відчинилися та всі вибралися на свіже повітря. До нас відразу підскочила пані Елена та підійшли три стражі. Вона не слова не мовивши взяла нас під руки та повела на Площу та повела до будинку, напевно, мерії, але я не впевнена. Ми та інші групи піднялися по сходах та звернули у праве крило, потім та ще з хвилин десять ходили, поки не зайшли до просторої зали, де на помості стояв чоловік, як я відразу зрозуміла директор десь п'ятидесяти років у чорному камзолі, щось читав та ходив: вліво, вправо, вліво, вправо...
-- Пан Арден де Возальт, -- зашепотіли навколо мене.
Я здригнулася тому, що раптом пан де Возальт заговорив:
-- Коли чую своє ім'я котре промовляється шепотом відразу розумію, що першокурсники вже прибули, - він підняв очі на нас, поклав книгу на возвишення та легко спустився переступивши відразу через три сходинки. З іншого кінця залу з протилежних дверей підійшло ще п'ять групок по дві людини у кожній. Потім він підійшов до кожного особисто привітавши.
-- Пан Адам. Пан Брендан. Панна Дженніфер, - кивок - Панна Елизавета. Панна Анна...
І ось нарешті:
-- Панна Елоїза, -- він коротко поклонився та тут його погляд впав на мене. Він прищурив очі. -- А ось і наша панночка потраплянка... Лія Виговська, -- він оцінюв мене поглядом від чого у мене все похололо всередині. І тут я чітко зрозуміла: мені не потрібні ніякі Академії, директори, факультети і Елоїза Тренден -- мені потрібно додому. Я хотіла побігти, закричати, заголосити, я чула, що наближається щось, що бачити і відчувати -- мені не можна.
-- Ліє, все гаразд? -- я чула голос Елоїзи, як у тумані та й бачила сумнівно -- все було закутане пеленою.
І тут до кімнати зайшов він.
Мій жах. Мій кошмар.
А далі все. Темнота.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!