Море

Я прокинусь одного ранку,

Тихо вийду з пустої хати

Босоніж по холодних травах,

Які вкрила нічна роса.

Де рожевий горить світанок -

Я піду його зустрічати.

Там у море старе, ласкаве

Заведе кам'яна коса.

Обережно зайду у воду,

Нахилюсь, на коліна встану.

На обличчі моїм заграє

Промінь спокою і тепла.

Так, в обіймах у прохолоди,

Посміхнусь - і мене не стане,

Тільки хвиль кучерява зграя

Доторкнеться мого чола.

Нехай винесе в синє море

Моє тіло слабке, холодне.

Нехай хвилі його гойдають

Обережно, немов дитя.

Вмиють очі мої прозорі,

Міцно стиснуть худі долоні,

Змиють попіл і кров, а далі

Понесуть мене в забуття.

І народиться біла тиша,

Де вода зустрічає небо.

І простелиться, як туманом,

Заховавши в собі блакить.

Вітер хмари ганяти лишить,

Хвилі ляжуть собі де-небудь,

Сонце в білому небі стане -

Тиха смерть довжиною в мить.

І прокинеться синє море,

Почорніють ласкаві води,

Народяться великі хвилі,

Що до неба і досягли б.

Відчайдушно, немовби хворі,

Розбиватимуться на сходах

Кам'яних на моїй могилі,

Що косою заводять вглиб.

Небо вибухне лютим громом,

І засвище холодний вітер.

Ковдра хмар, що була з сатину,

Перетвориться на метал.

Буде плакати чорне море,

Буде битися з білим світом

За загиблу свою дитину

І за кров на її вустах.

Буде плакати чорне море,

Розведе величезну бурю,

Що від заходу і до сходу

Закриватиме небеса.

Але камінь не знає горя,

Чужі сльози його не збурять -

Тож і досі веде у воду

Та стара кам'яна коса.