Присвята

Одного дня, ти усвідомиш —

Закінчилась війна...

Тебе всю рве: ревеш, судомиш,

Кричиш: — Кінець лайна!..

— Кінець смертям!..

— Кінець тривогам!..

— Кінець рашиським роздертя‌м!..

— Нарешті мир, нарешті спокій —

— Нарешті можна жити нам...

Проте не варто сподіватись,

Забути пекла того час.

Думки минулого та згадки,

Завжди присутні будуть в нас.

У своїх снах, у мирнім часі,

Ти будеш згадувать війну.

Стогнатимеш, кричати будеш,

Допоки час твій не минув.

Так вже було, в життях — у старших,

У наших предків — в їх житті.

Вони ці іспити вже склали,

Покояться тепер в Христі.

Прийде і наш час — впокоїння,

Колись і ці думки підуть,

В минуле — разом і зі мною,

З тобою, й пеклом що є тут.

(Присвята дівчатам, жінкам, бабусям, яким довелося жити нинішнім життям)