Шухляда критики

Я у когось читав, що більше немає чого,

Що вулиці в крейді, в квадратах з потертими цифрами,

Рядки на футболках розгладжують юне чоло

І погляд — титанік, на небі з об’ємними рифами.

Заглянь у шухляду старого, як світ стола,

Знайдеться шаветка, стропа і розбите дзеркало,

І клаптик газети, і крапля чийогось життя

Обличчя епохи, що більше сюди не повернеться.

Лиш тільки почни — не завершиш свого рядка,

Усі намагання здаються пустими без дотику,

І наче гвинтівку стискає твоя рука,

І погляд шукає той дотик крізь снайперську оптику.

А бачиш лиш атом, протони, нейтрони, ядро

Електрони його орбіталей оточені хмаркою,

Записуєш дані у древній тюремний кросворд,

Що немає нікого за цифрою вертикальною.

На хмарах не так, як на білих матрацах внизу,

Скопасові пози крутити під спрощену музику,

Трасуючі ноти жагою летять до красунь

І зорі розхристують Всесвіт в поезію ґудзиків.

Слова ні про що, і мелодія слів ні про що;

Актори, актриси, блаженні з тріумфом виходять

На сцену і грають мільйонне усім квіпрокво.

Овації, оплески, браво, на біс! – на балконі.

14.04.2024