Байдужий світ до всіх

Загояться найтяжчі рани,

Замовкне колись шепіт думок.

Нагадають історію нашу кургани,

Скалічені душі закриємо на замок.

Небо проллється сльозами людськими,

Але серця ті із каменю зроблені.

Переб'ють всю красу пейзажами міськими,

Душі кришталеві на уламки роздроблені.

Вбиває байдужість, доводить до гробу.

В тих, хто вижив, замість серця лід,

Нагадує все це жахливу хворобу.

Чи є сенс у тому, що залишимо слід?