Десятиденні свічки

Десять днів та ночей свічки в храмах горять,

їх запалило нещастя зі сходу.

Фрескі німі, фрески мовчать,

споглядають, святі, вогнища вроду.

Лиш перші години свічі дрожали,

лиш перші хвилини розхитали їхню міць,

але встояли. І стоять. не згасали.

Тримається воск, як людина, силоміць.

сестра їх не гасить, сестра споглядає.

І цілий театр в її голові,

як казочка юності, надію тримає,

гуртується, жиє у вічнім огні.

Вогонь запалили - і силу народу

у тому вогні не згасить ніхто.

Бо, значить, написано нашому роду

єднатись віками у зерня одно.

Яке переможе, яке зневажає

усяку прихильність невірній орді,

якеє працює, яке страждає,

та робить лиш краще своїй землі.

Ні дождь, ні грязюка, ніяка скорбота,

ні відчай, ні нещастя, ні примарність мети

не скорять народу, що встав за свободу,

що готовий за волю на смерть піти!