замовляння

1.

колись ці молочні ріки вийдуть із берегів

в високім небі лелеки кружлятимуть кілька днів

перш ніж обрати оселю перш ніж наважитись на

зближення із землею що вже зачекалась сумна

широко розкриті обійми розбудженої риллі

чекають крику лелеки а всі насінини малі

що вгрузли в глибокосоння — зустрічі із дощем

щоб винести на осоння і спінену радість і щем

2.

гілля, похилене до води, ти бачиш, як в глибині під водою, ворушаться стебла, звиваються у джгути, виструнчуються, щоб і собі помилуватись тобою?

леза нагострені свіжої осоки, вас вітер перебирає як металеві струни, а стишене плесо підспівуює пошепки і можна вгадати слова вже застарілі ще юні...

кущ обважнілий, чому твій посилався цвіт ніби рукою хтось збив? І чому розпахтилася м'ята, ніби хто ходить по ній і ховає у мерехтінь листяну очі зелені цього зеленого свята?

3.

Як ти прийдеш і я тебе побачу, згадаю радість і згадаю щем. І впізнаватиму твою веселу вдачу, і ти мене впізнаєш навзаєм. І ми одразу візьмемось за руки, і зробим крок до краю і за край. Закрутяться міста, ліси поля і луки в яскравий перетворяться розмай. Триматимусь за тебе, коли в небо нестимеш понад клаптями дахів. І очі в очі саме так як треба. І буде краще аніж ти хотів.

4.

до акварельної фарби

додати ще більше води

розмиті кордони між нами

і хмари рожеві сліди

лишають

бузковому схилу

небопоклонним словам

а спогад і щирий іі хибний

замішаний в пряний бальзам

розіллється і загусне

і темно-нічний фіолет

вкриватиме озеро-люстро

і берег і шлях

і прикмет не вистачить

щоб здогадатись

де край розпашилий землі

зливається з небом за краєм

на заході

в синій імлі

5.

ранок сірий

злетіла ковдра

наче зірваний лист тополі

ти злітаєш

тобою носить

між світами

між нами повні

греблі зірвані

і повсталі з глибини

кам'яні пороги

будь зі мною

дивись це поле

саме те

що поміж часами

залишається таким самим

де ми мила

де носить вітер

пух з тополі

нове насіння

нас з тобою

пелюсток жовтих

не зривай на поталу вітру

не зринай аж до хмар над полем

все залиш

залишай

лишайся

6.

безмежним небом сивим океаном

мінливим полотном вечірніх хмар

плесканням крил сполоханої зграї

тремтливим димом що ховає жар

вібрує простір рухаються хвилі

зриваються за виднокрай вітри

небесні коні вигинають шиї

з-під їх копит вистрибують зірки

і світлом місячним і шелестінням срібним

гілок що витончилися на висоті

послання заклики невтомно линуть

і напрямок завжди один — тобі