Випалена вогнем

Вже вісім ночей ніхто не може заснути.

Небо спалахує, запалені очі печуть.

Розплавлені стіни квартир обпікають руки,

Обвуглюють серце, викликають лють.

Втомлені руки сортують патрони,

Складають їжу і гуманітарний вантаж.

Грузнуть кулі у рамах віконних,

Ракети рвуть простір небесний наш.

Діти дивляться в небо крізь сльози,

Ховаються під землю глибоко, кричать:

"Мамо, війна, вкрий мене від загрози"

"Скажи, хай стріляти перестануть хоча б."

А ракети летять, все ще по мирній країні.

Каїном остаточно став старший "брат".

Не розуміє, що ми нікому нічого не винні,

І волю свою захищаємо, попри біль втрат.

Ми полеглих своїх гідно ховаємо.

Вашим мертвим ворони очі клюють.

Ви як шакали нападаєте зграями,

Але чавить вас наша нестримна лють.

І у землю знову кров наша скрапує,

Знову "освободитель" з війною прийшов.

Знову незалежність випалюємо в попелі,

Ще раз просимо про Божий покров.

І болить наново рана роз'ятрена катом.

Чути постріли нові з під Крут.

Забирайся додому російський солдате,

Або перетворюйся в ґрунт.

04.03.22