Ну, ... , війна!
Ніби час зупинив свій біг невпинний,
Ми втратили лік однакОвим дням.
І немає різниці, який день тижня,
Лиш телефону дзвінок єднає серця.
-
Як у вас? Привіт! Тиша? Добре!
Сирена волає? Ну, … , війна!
Над кимось ширяють гелікоптери.
А десь нЕлюди з землею рівняють міста.
_
Якщо хочеш кричати - кричи, не бійся!
Якщо вмієш, небу шли молитов, тихі слова.
Десь вклоняються козаки побратимам загиблим,
Розуміючи - шляху назад більше нема.
_
Сніг лягає на мертве залізо рівно,
Ніби білого саванну пелена.
А навкрУги згорілі подоби людей,
Як ті привиди, що їх не бере земля.
-
А земля такої наруги не стерпить,
Все ж не білий лист паперу вона.
Хоч і пишиться завше історія кров'ю,
Та навіщо ж нам усім такі письмена?
_
Якщо хочеш кричати - кричи, не бійся!
Якщо вмієш, небу шли молитов, тихі слова.
Коли в небі над нами смерть співає,
І реве навколо вогню стіна.
_
А небо буде плакати, із криком дитячим,
Весняних дощів теплими слізьми.
Та завжди за темрявою приходить світло,
Й завше до пекла вертаються чорти.
-
І я знаю точно, всіх чортів відспіваєм.
Забере їх з собою чорне ніщо зими.
І коли навкруги запанує тиша,
Простягнувши руку, мені усміхнешся ти.
Щоб оцінити твір, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.