Заповідник

До будиночка вони йшли вже навантажені важкими шматками оленини. Щоб кров не стікала на одяг та щоб мухи не сідали на м’ясо, його запакували у великі торби з грубої шкіри. Артур подумав, що в зовнішньому світі їх в подібній ситуації загорнули б в пластик. А ввіз пластику на територію Заповідника було суворо заборонено.

— А ти молодець, малий! Для першого разу прям чітко спрацював, — Жихар знову присів хлопцю на вуха, — я вже думав доведеться підстрахувати тебе, а воно і не треба зовсім. Як казав мій батько, старий троль, щоб стати мужиком треба зробити дві речі: когось вбити та когось виїбати. То вважай, ти сьогодні ніби цноту втратив.

Артур в черговий раз подумав, що не розуміє як на таке відповідати. Жихар хитро примружився і запитав:

— А зачекай-но, ти ж, мабуть, ще незайманий і є?

Батько вирішив, що має втрутитись і від цього ситуація стала ще більш ніяковою:

— Хей, друже, давай полегше з малим? Він же пацан ще зовсім та і з ким там йому було цейво.

Артур фізично відчув як нагріваються його вуха.

— Ну незайманий і що з того? Чи у вас тут цього заведено соромитись?

— У нас? — голос Жихаря став раптом серйозним, — то ось як ти це бачиш. Ні, хлопче, якщо у нас, то і у тебе, так воно тепер працює. Немає у тебе ніяких інших нас.

— Він правий, синку. Там назовні ти ніколи не станеш своїм, там вічно доводиться перед кимось плазувати.

— До того ж виїхати не так легко, як заїхати, — Жихар знову посміхався, — але то не страшно, знайдеться і тут кого б виграти тобі, так мислю. Трошки потушкувати свій баклажанчик, розумієш про що я?

— Сюди взагалі жінок пускають? — від здивування Артур на секунду навіть перестав відчувати сором. Заповідник у нього в голові сприймався простором суто чоловічим.

— А буває що і так, — Жихар по-змовницьки кліпнув одним оком, — тут у нас країна див, всяке трапляється. Може воно і на краще, що ти досі незайманий, втратиш цноту природним чоловічим способом. Без всіх цих підорських ельфійських письмових бланків на згоду. А ось так просто — взяв і виїбав. Артур ніколи не припускав, що така річ як бланк для письмового підтвердження згоди на секс існувала насправді. Але він вже звик до цього, як до свого роду міської легенди.

— А знаєш, за чим я сумую в довоєнному світі? — звернувся Жихар тепер до батька.

— Ну кажи, чого вже.

— За порнухой у високій якості. Всі ці тисячі охуєнно прекрасних хтивих блядєй і кожна до твоїх послуг. Тепер звісно таке і уявити складно…

— Це точно.

Знайома вже стежка вивела їх нарешті на відкритий простір. Це був безлісий переважно схил пагорба, далеко внизу синіла поверхня озера, а за пару десятків метрів в ярочку заховався той самий мисливський будиночок.

Вони найперше розвісили на спеціально вкопаних в землю стовпчиках свіжину, скинули важкі наплічники. Поки дорослі займались ватрою, Артур вирішив дослідити хижку. Він штовхнув дерев’яні двері і ступив у прохолодну напівтемряву.

Майже одразу зрозумів, що він в приміщенні не сам. Хтось ворушився в кутку, металево подзенькуючи і щось невиразно мугикав.

Коли очі трохи адаптувались до освітлення, Артур побачив молоду жінку, що була прикована ланцюгами до підлоги. Одяг її був пошматований, волосся сплутане, а до рота запхано в якості кляпа якусь брудну ганчірку. Але очі...

ЇЇ сірі очі дивились на нього з кристально прозорою, усвідомленою ненавистю.