Серце у полоні або світлина всього життя

Я присіла за столиком і замовила різноманітних фруктів, щоб перекусити або ж закусити ту гидоту. До мене приєдналися дівчата і також почали наминати закуску. Я не втрималась і вирішила запитати те, що так мене тривожило:

- Надю, з тобою все добре? Ти дивно себе почуваєш.

- Так, дійсно, можливо щось сталося?- Підтримала мене Іра. Отже вона теж щось помітила.

- Та ніби все добре.- Заперечила Надя, не зрозумівши, про що мова.

- Просто ти від початку якась дивна, можеш нам розповісти, що сталось.- Мовила Іра. Надя, на мить задумавшись і, здається, зрозумівши, про що ми, відказала:

- Вдома поговоримо.

Ми з Ірою переглянулись - отже, щось дійсно серйозне, адже Надійка поділилась би тут, якби нічого поганого не було.

Я відчула, як від гучної музики чи то чогось іншого в мене починає вибухати голова.

- Піду носик припудрю.- Відказала дівчатам і почала шукати шлях до вбиральні. Зупинилась біля барної стійки, щоб випити келих води. Саме в цей момент підійшов Саша і побачивши мене запросив до танцю:

- Ходімо, саме повільна музика заграла. Не кажи, що не вмієш танцювати.

Він не дочекавшись відповіді потягнув мене на танспол, охопив руками мою талію. "Ну гаразд"- подумавши, я не стала відсторонюватись, поклала руки йому на плечі, Саша притулив мене ближче до себе. Ми повільно рухались під ритм, а я все ж чекала коли закінчиться пісня, аби втекти з шумного приміщення (і щоб дівчата не помітили як ми зі Сашком танцюємо).

Наприкінці я майже "вирвалась" із його рук і почала шукати вихід до туалету. Пролізши крізь натовп я підійшла до барної стійки і запитала у бармена-красеня шлях до вбиральні.

Нарешті дібравшись туди, я худко вмила лице прохолодною водою. Добре, що із косметики на мені були тільки блискітки на губах. Прохолодна вода трохи привела мене до тями. Сп'яніння не дуже відчувалось, тільки злегка боліла голова. 

Декілька хвилин я постояла над раковиною, дивившись на своє бліде лице в дзеркалі, і вже збиралась йти в хол. Відвикла я від таких гулянок. Зазвичай просто з кимось потеревеню, іноді вип'ю винця, а колись, як згадати, як веселилась з дівчатами! "Запустила ти себе, подруго"- так би точно сказала Іра, побачивши мене отут в такому стані.

Я ще стояла над раковиною, коли зайшов Саша.

- Ось ти де! Ти чому втекла, що з тобою?- він дивився на моє вологе обличчя, мабуть подумав, що мені погано, атже дивився на мене доволі стурбовано.

- Все добре.- Відказала я. -Ти в курсі, що це приміщення для дівчат, ти двері сплутав.

- Нічого не сплутав, я тебе шукав. З тобою все добре, скажи?- Я невдало кивнула і хотіла піти, аби Саша не бачив мене в такому стані, або ж просто захотіла проігнорувати хлопця. Та Саша не захотів мене відпускати та схопив за руку і повернув до себе, вигукнувши: "Не втікай, що сталося?" 

Я, повернулась до нього обличчям та не розрахувала повороту і зіткнулась з хлопцем. Зіткнулась вустами... не побачила нічого, окрім пітьми і відчувала його губи, які розгубились... Та за мить, прийшовши до тями, Саша не відвів вуста, а почав цілувати мене. І я відповіла. Чорт, як солодко! Ми сплітались губами, забувши про брак повітря. Повільно, ніжно, земля з-під ніг тікала. Саша відпустивши свою руку від моєї, огорнув мою шию. Іншою рукою він обхопив мене за талію, а я обхопила руками його шию. Не ухилялась і йому це подобалось як і мені. В цей момент я відчула, що хочу бути з ним. Наш поцілунок хоч і випадковий, проте ніхто не хотів його переривати. Це була най-найдовша мить в моєму житті. На час, коли в нас обох закінчилось повітря, Саша відвів свої губи і подивився мені в очі. "Вибач."- прошепотів він. "За що?"- незрозуміла я і впевнено поцілувала його ще раз. Що на нас найшло? Сашко від моєї реакції усміхнувся і повів мене назовні, ми разом вийшли із клубу. 

Саша викликав таксі, як в моїй сумці почувся звук від телефона.

- Алло, ти де зникла?- вигукнула Іра, як я підняла слухавку.

- Я їду додому, мене голова болить. Ви веселіться там! Якщо що, мене Саша провів.- Намагаючись зберігти спокійний тон, протарахкотіла я і миттю поклала слухавку, аби Іра не встигла накинутись зі своїми питаннями. Таксі, що було неподалік, одразу під'їхало і ми з Сашою рушили додому. В авто обоє цілу дорогу сиділи мовчки, Саша поклав свою руку на моє коліно і легко погладжував. Чому ми тікаємо? Бо так захотілось.. Власне, хотіли ми чогось іншого, але друзі і клуб нам заважали.

Зайшовши в дім у вітальні Саша притягнув мене до себе і ми знову почали пристрасно цілуватись, залишаючи на тілі гарячі сліди. Гарячі, палаючі. Як ми опинилися на другому поверсі - я не пам'ятаю. Згадую лиш тільки те, що біля дверей моєї кімнати, ми перервали поцілунок, важко сапаючи повітря. 

"Хочеш продовження?"- тихо прошепотів мені на вушко Саша. "Хочу,- тремтячим голосом відповіла я,- але не можу."

Саша подивився мені в очі та мовив: "Розумію. Я не можу вчинити з тобою чогось більшого в перший же день". Він ще раз палко мене поцілував та, відступивши крок назад, пропустив мене в кімнату.

Я закрила за собою двері. Тихо сперлась на них і важко видихнула. Мить постоявши з закритими очима, лягла на ліжко. Як же я хотіла залишитись з ним! Але не могла. Ми ж тільки зранку з ним познайомились! Та він правильно зробив, що відпустив мене. Далі нічого бути не могло. А кіба щось було? Окрім натяків, приставань, компліментів...

Потрібно заспокоїтись, це просто тимчасовий спалах пристрасті. Звідки він взагалі між нами узявся? Нами, нами... Ну гаразд, у мене давно не було такого жару і почуттів і я піддалася, а Саша? Навіть, якщо я дійсно йому подобаюсь, то.. серйозно? Я не могла настільки сподобачить Сашкові, щоб між нами отаке сталось. Просто я ніколи так не впливала на хлопців, навіть на Макса колись.

Моє тіло від думок кинуло в жар. Розуміла, що вже не засну. Вирішила освіжитись і вийшла на балкон. Прохолодний вітер, що віяв з моря, освіжував моє тіло. Було темно, а я все ще стояла та дивилась кудись далеко. Та пізніше переодягнувшись, лягла на ліжко, навіть не прийнявши душ. Коли заснула - не пам'ятаю...

Прокинулась я з легким болем у голові. Настрій був не дуже, а наполегливе цокання годинника лиш ще більше дратувало. 

Я одягнувшись, вийшла на коридор, саме тоді у свою кімнату пішов Тімка, тримаючи біля голови пляшку з льодом. Вигляд у нього був не першої свіжості, отже дехто вчора не погано розважився. Я щось пропустила?

Я пішла на кухню, аби випити води. Там вже був Саша, кип'ятивши воду. Побачивши мене, він посміхнувся. Я посміхнулась йому у відповідь.

- Каву будеш?- Запитав мене.

-Та ні, хоча... наливай.- Передумала я, коли Сашко сказав, що пригощає. Та я теж могла його пригостити - кава все ж одна на весь дім.

Саша ще раз усміхнувся і наповнив філіжанки. Поставивши їх на стіл, він вийняв із холодильника печиво і виклавши на тарілці, запросив мене до скромного сніданку. Я не відмовилась і сіла за стіл поруч із ним.

- І як ти?- запитав він у мене.

- А хіба не видно?- Здивувалась я. - Як і ти.

- Це так.- Підтвердив він, почухавши потилицю. Дивно ми почувались сьогодні. Хоча, як інакше?

- А всі інші відпочивають?- Перервала я паузу.

- Якщо точніше - лікуються від вчорашнього.- Почав розповідати Саша.-  Тімка і Макс відірвались на повну, а дівчата лиш наполовину, адже їм довелось своїх "принців" на таксі додому везти. Іра образилась на них і вона з Надею ще після приїзду у саду продовжували святкувати із пляшкою шампанського. Це мені Іра розповіла, коли по воду йшла. Сьогодні всім погано.

- Ого, а я навіть крізь сон нічого не чула. То це тільки ми з тобою були пасивні?

- Та могло б бути інакше...- Тихо мовив Саша.

- Тоді чому ти відпустив мене?- Іще тихіше запитала я, опустивши погляд.

- Мабуть, алкоголь рішучості відібрав. Або честь появилась зненацька.

- А я після того... у вбиральні...- Соромилась сказати,- я ніби протверезіла. Ну, або ж у честі справа.- Підтримала.

- Доречі, мене Іра запитувала дещо про нас. Вона бачила, як ми танцювали.- нагадав Саша.

Чортяка! Тепер сто відсотків Іра буде нас зі Сашком сватати.

- І що казала?- Нервово запитала я.

- Побажала НАМ двом удачі.

- Ну звісно.- Я не здивувалась, бо не прогадала. Отже цей "сканер" в спідниці про все здогадався. Ой, все на купу, а ми тут щойно першу ніч у цьому домі.

- Доречі, я в місто їду, мене послали дещо купити, тобі щось потрібно?- Пригадав Саша.

- А знаєш, я мабуть з тобою поїду. - Відповіла я, адже мені потрібно було дещо віднайти по роботі.

- Чудово, може тоді після своїх справ відновимо той вечір? Ну тобто...- Саша розгубився, згадавши за вчорашнє, адже розумів, що це прямий натяк на пікантне продовження.- Тобто кудись сходимо відпочити?

- Це запрошення на побачення? - Усміхнено запитала я.

- А чому б і ні? Ти згодна?- Більш впевненіше мовив він.

- Так!- Випалила я, от дурепа, не могла бути трішки скромнішою!

Загалом, ми швидко пішли збиратись. Я одягнула блакитну сукню, взула туфлі і прихопила сумку із потрібними для поїздки речами. Простенько, але все ж перше побачення, як-не-як. Уфф, я була така радісна! І це та людина, що принципово не хоче стосунків, у другий же день до небес скаче від поїздки. Куди життя котиться?!

***

Сонячна Одеса...

Перлина біля моря. Ні з чим незрівнянне місце. Стільки подій тут відбулося! І ось тут походжає звичайна дівчина, наївна та радісна. Шукає дива, хоча насправді чекає коли воно звільниться і напише їй місце зустрічі для побачення. Вона вже вирішила свої справи і очікує на нього...

Отже, зараз я сиджу на лавці на набережній і дивлюсь на море. Очікую на Сашу, що має прийти з хвилини на хвилину. Тут вже походжають туристи, є стійки зі стандартними сувенірчиками, морозивом та іншими солодощами. Раптом хтось охопив мене за талію і вигукнув жіночим голосом:

- Хей, це що ти?- Я, придивившись, упізнала в рисах дівчини свою однокласницю Зою.

- Зоя! Ти? Яка зустріч!- Яка невчасна зустріч, подумала я. Тільки не зараз! І не Зоя! Так, її я ще й як недолюблюю, подруга вона хороша, але як людина - іще та задавака!

Ми міцно обійнялись. Аби ж вона мені день не зіпсувала.

- Ти сюди відпочивати приїхала? Я також. А чому ти тут сама?- Запитала вона. Я вирішила вдарити в найболючішу точку:

- Чекаю свого хлопця.-Впевнено відповіла. Ну і сказала! Зоя злегка напружилась - в школі вона "чіпляла" до себе всіх хлопців. Шалено потребувала уваги. Коли в мене до когось наростала симпатія, Зоя глузувала з мене. Судячи з її виразу обличчя, в неї нікого зараз немає і було видно, що вона мені заздрить. Вдалині я побачила, як йде Саша із букетом, мабуть, з букетом квітів. Чорт, як вони зараз доречні!

- А ось і він йде, зараз я тебе з ним познайомлю.- Вигукнула я і чимдуж побігла до нього.

- Хей ти куди поспішаєш?- Запитав Саша коли я підбігла до нього. Це тобі.- Він простягнув мені букет червоних троянд. Яка це краса! Так приємно стало від такої уваги від Сашка, все це дуже було схожим на побачення. Троянди були великими, просто чарівними, так хотілось занурити обличчя в їх запах, перед тим, віддячивши Сашкові солодким поцілунком... Ой, щось мене не туди понесло, я ж маю виправити деякий нюанс.. Я поцілувала Сашка в щоку і, отримавши від нього букет, швидко, тремтячим голосом прошепотіла:

- Вибач, але все змінюється. Тут несподівано "намалювалась" моя однокласниця і вона думає, що я тут з хлопцем. Історія довга, я все потім поясню, вибач. Ти ж підіграєш мені?- Я благально дивилась Саші в очі і він, мить подумавши, мовив:

- Звісно допоможу, це ж весело.- Дорікнув.

Ну капець, у мене проблема, а він сміється! А якщо щось бовкне зайвого? У що я знову вляпалась, ще й зі Сашком в парі? Ми з напруженням попрямували до Зої. Саша взяв мою руку в свою, наші пальці сплелися в замок, коли іншою рукою я тримала квіти. Вони були такі чарівні. У мене почали палати щоки від такої ніжності зі сторони Саші.

- А якщо вона буде щось про нас запитувати?- Подумавши те, що і я, запитав Саша.

- Будеш що-небуть вигадувати.

- А якщо вона не повірить? Хоча ж я змушу повірити навіть чорта. Не хвилюйся, кохана.

- Що?- Вигукнула я. Від слова "кохана" мені всередині щось аж защеміло. Це він насміхається?

- Що?- Усміхнувся Саша, побачивши мою реакцію,- Я вживаюсь в роль. Хоча, якщо ти не проти, можу тебе завжди так називати.- Насміхнувшись, підморгнув мені. Оу, то ти вже не такий сором'язливий, як був зранку? Його прямолінійність починає мене лякати. Чи то, в нього просто довгий язик? Якщо він щось не те ляпне при Зої, то йому кранти!

- Я подумаю, до-ро-ге-нь-кий.- Дорікнула я також. Ой, я зараз впаду від цієї романтики. І звалилась же мені та Зоя на голову саме сьогодні!

- Гаразд, придумаю щось, але ж і факти потрібні! Отже, то як я тобі в ліжку?- Запитав Саша, в нотках його голосу чулося веселе (для нього) знущання. Я суворо поглянула на нього. На мить мені захотілось букетом кинути в Сашка, аби притримав слова.- Чого так дивишся? Повинен же я знати подробиці наших стосунків для цієї легенди для твоєї примаханої подруги (отут він влучно сказав). Отже, як я тобі в ліжку?

- Потім перевіримо.- Мовила я, пришвидшивши крок. Від такої відповіді Саша ледь не заточився. Я ж тут типу натякаю на щось серйозне, хочу також насміхнутись з нього, думаю, Сашко це помітив. Це потрібно було бовкнути таке своєму "недо-хлопцеві", ще й після учорашнього випадку. Та Сашкова реакція виглядала смішно. Ми саме підійшли до горе-подруги і Саша представився Зої, все ще тримаючи мене за талію. Починається гра. Я помітила як заздрість душить Зою зсередини і вона кокетливо намагається якось сподобатись Саші.  А він той ще актор!

От Зоя нагла морда! І так завжди - будь яким способом намагається отримати своє, особливо коли воно їй не належить. Саме тому пів нашого класу недолюблювало ту самозакохану принцесу. І це не перебільшення. Та навряд чи Сашко поведеться на ню, коли поруч з ним я.