Український щоденник

1 травня, 14:00

Почалася повітряна тривога, щойно. Ротний пішов садити проросші часник і цибулю... Ми точно виграємо цю війну.

Ротний непогана людина: простий - як двері, суворий - коли потрібно. "Врубає командира" не часто. З ним ми будемо знайомі недовго і згодом втратимо зв'язок. Призначення таких людей - збирати нас до купи. Він нічого не знає про війну, але трохи знається на людях. Іноді вертається з вихідних з густим перегаром і важкими мішками під очимаю. Йому треба, щоб все було спокійно і солдати не пили, а якщо пили, то не ходили шукати пригод, щоб потім не розбиратися з їх історіями в ВСП. Непогана людина загалом, хоч і говорить штампами.

Почуваю себе краще після аварії. Ніс і губа майже зажили, набряк поступово спадає. Нога болить, але то мине. Трохи плутаю людей, а саме імена. Вчуся наново звертатися до знайомих: спочатку трохи їх розглядаю, згадую як точно звуть, потім тільки звертаюся. Сподіваюся, що мине за пару тижнів і все буде нормально, бо така побутова дрібниця, як назвати людину по імені, виявляється, не дрібничка: отак назвав Сірьогу Вовою, попросив щось і чекай, поки той Вова вернеться за тиждень з іншої росполаги (росполага - це калька з російської слова "распалажєніє", місце розташування підрозділу).

Жарили ввечері шашлики - відсвяткували сдачу позиції в експлуатацію.

2 травня

Будували бліндаж - вийшла шашличка. Прийшов військовий інженер, всіх роз'їбав, змусив все розібрати і побудувати бліндаж наново, тільки нормально. Розібрали, побудували наново - знову, сука, вийшла шашличка. Тільки ціни в два рази вище, бо витрати на повторне будівнивництво включили. Нє шоб відразу ту шашликчу прийняти, а воно, блять, вийобується.

5 травня

Окопи - жесть. Вже міняємо третю позицію. Остання - просто суцільна глина. Жорстка, суха, під цеглу. Я дві години видовбував приступку...

Трактори рятують життя.

6 травня

Дядько Сергій, якого полонили росіяни, приїхав до Запоріжжя - його виміняли через 9 днів полону і поневірянь російськими тюрмами, яких він з цей тиждень з невеликим змінив аж 3. Десь був менше, десь більше. Після повернення в Україну у нього була реабілітація в Нових Санжарах, курортному містечку, якке стало відомим після того, як туди в 20 році завозили перших людей на ковідний карантин. Дядько трохи подавлений, але тримається. Сьогодні я не зміг зняти для нього трохи грошей, бо ми поспішали дістатися квартири до коменданьської години. Він каже: "Ромо, я багата людина - я маю 200 гривень, точно знаю, що можна прожити 5 днів без їжі, тому не хвилюйся. Каже, у мене все є: солдати (наші) дали мені мило, зубну пасту і бритву - я все маю!"

Розповідає страшні речі про полон. Дядька врятували його добре здоров'я і вік. І освіта. І життєвий досвід. Тому вчиться, вчіться більше.

Враження від застінків ерефійської правоохоронної системи - просто феєричні. Для нього знайшлося там все: від нової арестанської роби і взуття потрібного розміру - до самих вибагливих тортур. Його лише не катували струмом - таки вік, таки серце, і вчасно втрачав свідомість, як він каже.

Били всі дев'ять днів. Окрім того: три дні катування сидінням, це коли руки за спиною в кайданах, весь час сидиш, не дають спати і ворушитися, після якого на третій день здається, що руки у тебе попереду - фантомне явище, викривлення психіки. Три дні катування лежанням: мусиш лежати весь час рівно на спині, перевертатися лише за командою, якщо не слухаєшся - б'ють. І тортури стоянням по 18-20 годин - не можна сидіти, нари відкидні підняті до стіни і закриті. Якщо присів і побачили - б'ють.

В дядька відбита одна нирка, забита нога, половина спини. Українські лікарі за місяць зробили багато чого для нього, але зрозуміло, що подальша реабілітація ще потрібна. Потрібен також психолог - це видно і неозброєним оком. Таке пережити - це дуже складно. Дядькові треба виговоритися, але довіритися нема кому.

Все що стосується полону і перебування там - одна страшна історія. Там культ тюрми. В'язням дають все, аби мати можливість їх катувати. Від моменту твого арешту починаються витрачати державні кошти, щедро і невпинно. І немалі. Аби перевезти їх групу в'язнів в 60 душ з Севастополя до Ростова-на-Дону, росіяни використовували Іл-86, назад, коли його везли з Ростова у Донецьк десь (як я зрозумів) такий самий Іл, тільки летіло 30 людей на обмін. В літаку, який бере на борт 350 людей.

Його забирав російський спецназ на трьох "тиграх", солярки спалили тільки, на його переміщення, як на взвод, а може й більше. Брєд і дурість, марнотратсво, злість, ненависть до свободи - от це і є РФ. В чистому вигляді. І їх культ тюрми, їх культ поклоніння силі дядько відчув на повну. З одного боку у нього у враженнях - освічені навчені російські специ (слідчі, кати, спецура тощо), з усім сучасним обладнанням, навичками тощо, і з іншого боку - на що ці всі ресурси витрачаються, а саме на залякування і репресії. Мені згадуються останні розділи з 1984 Оруела, коли я згадую ці його історії.

Мені, після двох годин розмови з ним, самому потрібен психолог. Я поговорив з кумом трохи - розповів трохи подробиць - куму потрібен психолог. Я сам це не можу перетравити. В мені все більше ненависті, я не розумію, як така держава як РФ може існувати? Я в шоці.

7 травня.

"Виходячи на волю, відчуваєш себе здоровим, багатим і ситим, навіть з відбитою ниркою, ногою, яка втратила чутливість і п'ять днів не ївши. А якщо в кишені півтисячі гривень, то ти ще і міліонер." - резюме по ситуації з дядьком Сергієм. Він каже, що йому подобається тиша і він виспався. Він хоче спати і відпочивати. Це добре.

По службі: взводний відправив нас на оповіщення - ловити мужиків на автовокзалі і давати їм повєстки. Попередив, щоб ми не ходили на базар, бо він "знає нас: пролазите там дві години, а потім скажете, що нікого не знайшли".

Видав 10 повісток, порожніх.

Ми пройшли автовокзал і поперлися на ринок. Там Жонька купив Сані англійську камуфльовану сорочку, потім пішли глянути ножі і прицінитися, потім Тіґр захотів їсти, і ми пішли брати йому біляші. Потім в расположєніє повернулися, рівно за дві години.

Ротний був прав, виходить - він знає нас...

8 травня

Прожовжую говорити з дядьком Сергієм. Деякі моменти повторює, але подробицями історія обрастає. Маршрут: Приморськ, Мелітополь, Севастополь, Ростов-на-Дону, можливо Курськ. Ще одну точку не пам'ятаю.

На блокпостах від Маріуполя до Крима - самі деенерівці. Тупі організми, які впиваються владою.

Війська маршем, десь 2000 танків і стільки ж іншої техніки за 4-5 днів дійшли до Маріуполя з Криму. Як так сталося - він не розуміє. Чонгар почали розміновувати ще за півроку до війни, всі ці міни складували в районі Приморська. Іхав до Севастополя десь 2 дні, лежачі мордою в підлогу автобуса до Мелітополя, десь день, з мішком на голові, задихався, втрачав свідомість. В Мелітополі перевантажили на камаз, де спочатку їхали лежачі, а потім хлопці допомогли звільнитися і їхав без мішка і з розв'язаними руками. Потім самі собі це все вдягали перед виходом з камазу.

Окремі подробиці застінків:

1. Конвоїри видресовані однаково в усіх російських тюрмах. Кадри з російського кіно повністю відповідають дійсності щодо камер з грибком, злих конвоїрів і поводження з бранцями.

2. Гулять в ростовському СІЗО виводять через лабіринт під наглядом конвоїрів з собаками.

3. Купа придирок до ув'язнених, не можна піднімати голови при допиті. Найменше порушення, реальне чи вигадане - б'ють, жорстко і жорстоко.

4. Ув'язненого ставлять обличчам до стіни, руки догори кладуть на стіну вивернутими долонями до конвоїра, широко розставивши ноги, голова має бути опущена.

По службі: Сергія і Жеку забрали до якоїсь учебки наче, в Дніпрі. Може поїдуть на війну.

9 травня

Новини, сирени...

Чутки про розформування роти викристалізовуються помалу. Нас таки розформують. Хто де буде - невідомо.

Сьогодні бачив нашу бмп спалену - буксували на ремонт... Сумно і де мотивує страшно. Тепер розумієш, чого немає наших новин про наші втрати. Що дивно, то російські новини не демотивують - чітко працює патерн, що вони від початку брехливі. Розумієш, що з нашого боку втрати є, але рази в три менше чи більше навіть, ніж вони озвучують. Жаль, коли бачиш наших полонених, але бачиш їх живими, то психіка, мабуть, підсвідомоиналаштовує на краще: сподіваєшся, що вони виживуть. А от побачити на власні очі, навіть частково, навіть одну одиницю техніки - це гнітить.

Чистимо посадку, щоб з позиції було видно можливий напрямок наступу. Демотивуючий загалом день...

Дзвонив Віталій Кунша. Він відбув учєбку, днями десь вирушає в поля. Питання забезпечення зараз у всіх на вустах. Стисло описав йому ситуацію, як я її знаю: про держзабезпечення, про гуманітарку, про волонтерство.

Дзвонив Боглан - мій син, обговорили останні події, повернення дядька Сергія, і планування поїздок Богдана до Берліна, що має бути днями, і до Осло влітку. З сином розмовляти добре.

День завершується політикою в фейсбуці.

Мої роздуми з приводу поставленого в пості питання, про майбутній розклад на політичній арені. Питання дійсно цікаве, автор висловлює припущення, що з динозаврів майже нікого не лишиться. В принципі, я згоден. Але, як прихильник консерватизму, припущу, що зі "старої гвардії" шанс у Порошенка є. Далі сам коментар:

Порох своє надолужить. Бо Путін таки напав. Зе втратить на півдні точно - Херсон і Запоріжжя його підтримували досить серйозно. Питання Чонгару, окупації Херсонщини і більшої частини Запорізької області - зє ще згадають усі. Маріуполь, як наслідок, теж згадають. Харків - там буде цікаво. Суми, Чернігів, Київ - теж цікаво, скоріш за все умовна партія ветеранів візьме там більшість на місцях. А Захід лишиться якраз за Порохом, трохи на центр лише можна буде розразовувати зє. Миколаїв і Одеса - не знаю, боюся прогнозувати. З одного боку Миколаїв відбився швидко і малою кров'ю у порівнянні з іншими областями, а Одеса лишилася (і хай надалі лишається) майже цілою. Це можна віднести на заслугу владі, але ж війну влада офіційно проморгала: ігнорування попереджень з заходу пам'ятають усі.

І всі пам'ятають евакуацію і паніку перших днів війни. Згодом, як не всі 6, то принаймні 4 млн людей повернуться, виборче право з яких мають, як мінімум половина. Чи пробачать вони владі своє вимушене перебування за кордоном, бо не було достатньо ППО, наприклад? Дуже складне питання. Рано щось напевно прогнозувати.

Ну і Луганщина і Донеччина. Це масакра. Там було окуповано до масового вторгнення десь 15% території на двох, а нині - майже 100 на Луганщині, і половину Донеччини. І зруйновано все. Виборців стало менше - ще мільйон вже в Росії. Хто там буде голосувати і за кого - теж питання ще те... І взагалі: у нас можливо постане питання, чи голосуватимуть звільнені від тривалої окупації території? Можливо там спочатку проведуть дерашизацію населення, бо зраду за втрату Херсонщини відмазками типу "проїбали" не поясниш.

14 травня.

- Переїзд.

- В дядька Сергія, виявляється, вибито два зуби, знайшов йому стоматолога, але не знаю чи він зайнявся цим питанням. Підозрюю, що це не остання проблема, що вилізить згодом. Полон - це мрак.

- Посварився з дружиною. Щось вона мочить. Психіка розшатана в неї з цією евакуацією. У мене теж, хворий трохи, ніс ще болить після аварії, хоч минуло вже три тижні точно. Сварка на емоціях. Війна - золотий час для психіатрів і психоаналітиків, американці це давно зрозуміли, а у нас це все ще попереду.

Трохи інфи про паролі і позивні для радіозв'язку, без конкретики. Отже, вони бувають смішні чи такі що складно вимовити. Особовий склад стало обговорює цю тему, а саме: який дебіл це все вигадує?

Іноді бувають прості зрозумілі паролі. Але складних паролей більше.

У мене виникла теорія, якщо приходить простий пароль, то це означає, що чувак, який вигадує складні паролі, в цей день ходить в увал (у звільнення).

А тепер про позивні. У нас їх декілька різних на підрозділ. І всі вони прості, окрім одного. Я собі уявляю, як їх затвердили: сидять люди і вигадують нам позивні. Наприклад, для нашого підрозділу умовне просте слово "домовичок-1, 2, 3..." тощо. А головному нашому дають позивний, наприклад, буй, який римується з одним дуже поганим словом, так, що всі, як його чують або іржуть, або починають тему, яку я озвучив на початку.

І я такий собі думаю, ну чому так? А потім осяяння: йде нарада, які дати їм позивні. Нарада завершується, вирішують продовжити завтра зранку. Ранок наступає. І...

... І тут вертається з увалу той чувак, що вигадує смішні, дурнуваті і складні паролі, і його питають: а як ви гадаєте, який позивний можна дати командиру цього мегапідрозділу "домовичків"? І він такий: "дюймовочка, блять". Ахуєть, кажуть всі, і від здивування і небажання обговорювати цю тему далі, затверджують йобану дюймовочку. Завіса.

Отак і воюємо.

Всі паролі і позивні змінено в рамках конспірації, блять...

17 травня.

Про торгівлю.

О п'ятій ранку, як за командою, місто наповнюється звуками - раніше не можна, коменданська година. Спочатку зриваються вантажівки, тролейбуси, сновигають маршрутки. Фургончики і легковики, набиті різним крамом, теж телімпаються до виїзду з міста - це на окуповані території везуть гуманітарку чи їдуть торгувати їжу, ліки, засоби гігієни, запчастини, будівельні матеріали, одним словом - майже все везуть. Там вони простоять у чергах на блокпостах десь день чи два, поки їх пропустіть наші, а потім ще день чи два, поки їх пропустять кацапи.

Цінність гуманітарки, яку можуть і відібрати, злетить до рівня розуміння, що таке взаємодопомога, бескорисність, людяність. Ціна на будь-який товар зросте лише у десяток разів - це плата за ризики, паливо, плюс плата за проїзд російськими блок-постами. Цим шляхом родичам також надсилають посилки на окуповані території. Без гарантії доставки і за гроші.

Для когось це в прямому сенсі дорога життя - в інакший спосіб життєнеобхідне на окуповані території не прийде. Для когось - це можливість допомогти чи отримати допомогу. Для когось - шлях до збагачення, як з нашого боку, так і з їхнього.

Найдивніше в даній ситуації те, що кацапня може не пропустити якісь пігулки від серця, а гроші все одно візьме. За пігулки теж може взяти, окремо: або як відкуп, щоб перевізника не арештували, або як плату за те, щоб таки вони дісталися до адресата. Найгірше те, що волонтерів можуть арештувати і довго з'ясовувати, чого вони тут вирішили влаштувати благодійні рейси - тут вже не відкупитися, бо кацапи не розуміють, що можна іноді щось робити не за гроші. Що таке людяність - вони не знають.

Про Азовсталь.

Так може бути. Щоб ви могли писати, відчувати, жити загалом - хтось мусить вас захищати. І так буде завжди, і було до нашого часу, і буде після нас. Я знаю, що ті, про кого ви думаєте, насправді радіють, що хтось може спокійно ласувати морозивом, хтось може кохатися, хтось відпочивати - це сенс їх роботи, захищати життя, щоб ви це все мали можливість робити. Навіть, якщо згодом вони скажуть, що я не правий і все, чого вони бажали на той момент чи бажають зараз - це вижити.

Так, все це дуже несправедливо, може здаватися збоку цинічним, дивним, жахливим, але це закономірно - так працюють закони природи, закони виживання в нашому схибленому світі. І без цього, на жаль, не буває війни.

Я сьогодні їв піцу, смачнющу - давно такої не пам'ятаю. Я теж хочу, щоб хлопці звідти вийшли. Я досі не розумію, як пояснення типу "проїбали Чонгар" пояснить все те, що відбувається і відбувалося в Маріуполі. А піцу я купив, бо маю таку можливість тут, поки вони там.

Про себе

1. Командир взводу мій - дебіл. Реально дебіл. Добре що він тут, а не на фронті - це йому рятує життя. Чесно.

2. Передмова.

Другий день поспіль народ обговорює новину з чергового перехвату СБУ, про гроші і поранення у кацапні.

Спостереження.

Вранці ходив на АТБ, кавку брав з молоком, оплатив, вийшов, стою біля магазину і п'ю, поруч дві бабці. Одна бабця іншій дає послухати новину на смартфоні, що у кацапських солдатів будуть забирати гроші за легкі поранення, які їм видали як за важкі. Новина завершилась і власниця смартфона каже: "От я ж казала тобі, що у них за поранення путін ввів штрафи. Чого вони так своїх людей не люблять?" Друга бабця згодливо кива головою. З мене чуть кава не полилася назад!

Це на власні очі бачив і власні вуха чув. :)

19 травня

Сьогодні село тещине розбомбила кацапська авіація. Попали в хати, немає пів школи. Сєпарське село було за населенням, але під Україною. Місцеві здавали наших. Село між Лисичанськом і Бахмутом. Загинуло мінімум 5 душ людей. Теща їде з сусідами в іншу область до родичів - досиділася, одним словом. :(

Загалом з моїх родичів ще досиділася її дочка з малим сином і сім'я дядька, теж з малим. Всім говорилося, всіх просили - нє, блять, досиділи і дочекалися.

Мої в Польщі збираються назад - відмовляю, буду матюкати. Не можна поки додому. Кажу, щоб сиділи в безпеці. Над містом весь час щось літає. Вчора їхав маршруткою - почалася сирена, хвилин за десять прямо в центрі (над центром) ревів реактивний двигун - так півмаршрутки було в паніці.

А вони збираються додому. Розумні всі такі... Зла не вистачає, щоб волати на них, матюкати, лаяти, аби дійшло... Розумні просто всі... Як ракушки.

Тим часом:

• син на екскурсії в Берліні

• доця на екскурсії в Свентонських горах

• я отримав зарплату, вперше за стільки років війни заробив стільки грошей в Україні - сумно, блять, сумно.

20 травня

Спілкувався з Олександром Меньшовим з Херсона. Все так, як в новинах пишуть. Він в фб веде щоденник окупованого міста.

21 травня

Про кацапів, їх релігію Пабєдобєсія і образ життя. Вижимка.

Квазі-релігія кацапів базується на вироджені нації-франкінштейна, зшитого трупа неіснуючого народу, який намагаються зібрати схиблєні біоінженери в кремлі останні років чотириста.

Навіщо вони вічно переселяють людей? Думаю, і все більш впевнений, що вони вироджуються усю свою історію. Жити на даній їм землі - не хочуть, п'ють - всю свою історію, морально подавлені власною владою. Звісно, що так вони розвиватися не будуть, населення стає генно-ущєрбним, того і виникає мікс Пабєдобєсія з Православієм всього мозку поєднані скрєпами абсурдизму вищого ґатунку, що виливається в ліплення скульптур з гівна і демонстрації їх по тілівізару на рівні федеральних новин.

А це вже симптоми впадання у дитинство. Неосвічене, важке дитинство дегенератів, що зачаровано розглядають результати власної дефікації. І вони, як ображена дитина, завжди лізуть битися, аби довести свою правоту. Бо бояться, що так їх не поважатимуть. А це все - від нестачі любові насправді. Злі люди - це ті, кого ніхто не любить і не поважає.

Бо це і є правда - не любить їх Бог. Чого не любить? Бо лінуються правильно жити, вчитися і правильно розмножуватися. Йдуть найлегший шляхом і впадають в розпутство, породжують близькородинні зв'язки, а потім усвідомлюють це раз на 30-40 років і намагаються розбавити дурну кров свіжою.

Але ж прибульці не дурні - кому в сім' ї потрібні дебіли і уродці? Тому і женуть їх всі, або тікають від них. Вони - вічно ображений, ніким не пойнятий народ. Бажано їх кудись на опити здати лікарям - хай вони розбираються остаточно.

Але основна причина - відсутність моралі як такої. Бо темні і не навчені, бо ліниві. І так по колу, по спіралі навіть, з наростанням негативних проявів.

Якось так... Перегляньте на десерт картини Василя Шульженка, якого ненавидять кацапи за правду, і впевніться в тому - немає там нічого людського.

***

Вразила картинка розгрому переправи, де наші потопили до біса кацапських танків, від яких стирчать лише башти. Хтось підписав її - гіпопотанки, реально нагадують бегемотів десь в африканській водоймі. Описав цих потвор:

Гіпопотанки - це сухопутні тварюки з загону хоботних плазунів. Основна частина їхнього життя триває на суші у вигляді лічінки-платформи, яка окуклюється з часом, що проявляється виростанням башти з хоботом.

З часом личинка прямує з ППД на південь, до найближчої водойми, щоб там спокійно перетворитися на доросле імаго, а саме гіпопотанк та спокійно здохнути. Таке бажання в тварюці викликають паразити-кацапьмінти виду Rusofilaria skrepus, що часто зустрічаються на півночі в свиней звичайних домашніх та в собак бродячих. Rusofilaria skrepus знаходяться в симбіозі з гіпопотанками.

На жаль, як всі паразити, кацапьмінти, як істоти позбавлені головного мозку, з часом забувають дбати про свого господаря, жеруть його зсередини, що спричиняє тварині стрес, і вона набуває суїциїдального синдрому, який і реалізує в теплих українських водоймах.

А шо поробиш: природа така їх - безглузда і нещадна.

23 травня.

З ранку - приколи почалися. 08:30. Стою в караул, пост номер N. Командир роти вирішив перевірити зв'язок. Розклад наступний: він має позивний 1. Ще є три точки: 2, 3, 4. Взяв рацію на третьому посту і говорить: третій викликає першого. Всі мовчать, бо перший це він і у нього окрема рація. По суті - тільки він чи його заступник має відповідати, який в караул на іншому об'єкті. І так третій викликав першого разів сім.

Всі отримали піздюлей, що ніхто не взяв його рацію.

День сумних коментів:

• Можна бути реалістом і не вішатися. Просто люди починають вважати тебе циніком, неприємною для спілкування людиною, яка верзе щось неприємне, наприклад, правду.

• Перемогати ми почнемо восени. Але там у всіх почнеться депресія, і всім буде не до перемог. Ми переможемо тихо, спокійно, очікувано.

• Циніки ігнорують правду досить віртуозно, але цінники ігнорують вигадану нами реальність ще жорсткіше.

Про ракетні удари по військовій інфраструктурі. Росіяни гатять по ППД, де більш як 50 душ осіб. Багато підрозділів заганяють в одне місце - їх здають сєпари. За лінією фронту. Це не зрада - це тупість з нашого боку. А саме: совкова традиція ходити строєм, тримати ОС під повним контролем і ставити техніку в "лінієчку" (ходять чутки що в одному з підрозділів так поцілили 6 автобусів з 10, які мали везти людей з фронту на відпочинок). Вже пішли чутки, що втрат ОС за лінією фронту від ракет більше, ніж на "нулі", розмови, що на фронті безпечніше і все таке. Тупорилість окремих офіцерів просто зашкалює. І так - всюди. Це гнітить. Особливо в світлі останній подій під Вільнянськом...

24-25 травня

Прильоти по Зп-сіті. 0

Напруження зростає. Орки збираються під Василівкою. Їх там перемелють наші.

Ми готувалися до обстрілів міста. Зібрали речі, нам роздали додатковий БК, рекомендували спати одягненими.

Я чергував, було до біса безпілотників, чекали на атаку десь вночі, в переході з доби на добу. Пішов спати о пів на першу. Спав тривожно. О 3:20 була тривога - прокинувся-заснув, прокинувся-заснув. Тут на початку шостої ранку - га-гах.

У нас речі були звечора зібрані. Десь за дві хвилини вже був в укритті: спали одягненими, тільки ноги в берци і шнурки зав'язав, бронік натяг з розгрузкою, зброю і речі схопив - і в укриття.

Бо ракєти, блять... Страшно, блять.

Чотири прильоти - це мощно. Бодрить. Йобані кацапи не дають спокійно ні поспати, ні посрати, ні поїсти, ні присісти. Сирени сьогодні цілий день.

Кум розповідає: один з прильотів був десь за 600 метрів від його хати. В районі в радіусі кілометра вибило хвилею старі дерев'яні вікна, пластикові - витримали. Хати трясло добряче. Каже, що ніколи ще так не боявся - зняв хату в приватному секторі сьогодні, щоб подалі від заводів.

26 травня

Був на КТ. Космічний апарат - реально фантастична машина! Тиха, качає, соває тебе, гудить... Говорить, курва, російською.

Результати завтра. Йобані наслідки йобаної квітневої аварії...

1. Коли лікарі навчаться пересаджувати тупим мозок, то світ зіткнеться з проблемою, де взяти стільки донорів?

2. Якщо всім у голову встановити лампочки, щоб думки були ясні і очі світилися, то світ зіткнеться з нестачею електроенергії, бо багато насправді є сумних, нудних і тупорилим людей довкола.

3. Мозок - не російський танк, тому коли він вибухає від прозріння, то "башту" людині може зносити значно вище.

4. Він мав все: гроші, хату, тьолок, машину, застарілий сифіліс, трохи зайвої ваги і нескінченну депресію. Мозок його не витримав натиску надлишку всіх цих надбань цивілізації і вирішив стріляти в себе через череп. Куля пробила кістку і застрягла в ній, не досягши мозку. Тепер він має ще і кулю в голові і стрес від невдалого самогубства. Кулю лікарі виймати відмовилися, щоб з отвору вночі не сяяв фосфор - люди довкола можуть отримати стрес, якщо у вас з голови щось світиться, сказали вони, ліпше забинтували чувака і відправили в санаторій для людей, в яких в черепі лишаються застряглі кулі.

27 травня

Кончений йобаний Морпєх : хай він собі ногу зламає, якою тиснув на ту педальку газа!

28 травня

Про кольори: я не художник - тут я реально дослідник, мені це треба для опису кольорів. Це питання я вивчаю час від часу десь три роки. Почалося з якоїсь статті, що чоловіки і жінки бачать кольори по різному і все таке. Потім дістаємося відтінків - а там не все так однозначно, виявляється, що чоловіки, що жінки бачуть купу різних відтінків і всі трактують їх як хочуть і можуть. І коли ми постаємо перед проблемою опису кольору - починаються питання. Ви знаєте, що блакитний колір в тіні виглядає іноді як сірий майже? Мають значення відстань, кут зору і навколишні великі об'єкти, які буквально відсвідчують на предмет спостереження. І так всі світлі відтінки зеленого, фіолетового, і частково червоного - всі вони в тіні стають значно сірішими, якщо предмет знаходиться в тіні біля стіни чи набувають брунатно-зелених ноток, так би мовити, якщо об'єкт серед дерев (власними спостереженнями доведено теж). Я тепер розумію, чому свідки, які бачили розшукувану машину ввечері, наприклад, часто не можуть точно вказати її колір - кажуть сіра, а насправді була білою чи бежевою. І навпаки: ввечері в освітленому місці побачили сіру машину і блиск сприйняли за білий чи бежевий. (це умовні приклади, але вони близькі до реальності, там до речі ще має значення властивість ока перелаштовуватися при зміні освітлення, коли ви переводити погляд).

Ще один прикольний приклад зі власних спостережень. Візьміть український піксель: якщо трохи поспостерігати за людиною в формі на тлі зеленої пшениці, то форма буде здаватися більш зеленою по всім її відтінкам. А якщо на тлі окопа, який здебільшого рудий від глини, то світлі відтінки на пікселі часто здаються рудими чи навіть рожевими. Якщо розглядати цю форму на заході сонця, то ефект повторюється. ;)

Про ніс і аварію.

Операція треба.

Сьогодні казали, що у Морпєха інсульт, наче і жалко його - і так життя покарало, але ногу хай собі таки зламає.

31 травня

Операція на носі призначена на 2 червня.

Орки накривають який день 152мм артою Григоровку і Камишеваху.

Коли все це мине, я буду колекціонувати картини з міськими пейзажами. Там де люди десь ідуть-стоять-сидять-чекають-гуляють, машини їдуть, кафешки переповнені відвідувачами, на стадіоні футбол, а в яхт-клубах причали повні яхт до яких сідають городяни, що запланували собі річну прогулянку.

Я буду збирати роботи художників, на яких валить дощ алеями чи світить сонечко міськими проспектами-вулицями-дворами, де трамвай і щоб на рейках, де білизна сохне на балконах, де двірник їде сміттєзбиральною машиною двором, де дітей переводять через дорогу і весь транспорт чекає, де магазини і базари торгують, а таксисти збираються напівколом біля капоту бляхи і ставлять на нього свою каву.

Я куплятиму полотна, де дитячі майданчики і на них діти досліджують якесь гівно поки мамки обговорюють новини, де пенсіонери прогулюються в скверах, де власники псів вигулюють своїх псів на майданчиках для вигулу псів, де гаражі з розібраними авто і їх власники випивають і жарять шашлик, де коти лазять дахами і навіть помийки, де люди гуляють з дитячими візочками чи стоять в черзі на пошту, де відчиняються двері до банків чи лікарень, де вітер несе повітрям листя чи пилюку, де заводи димлять, а річка тече попід перекинутий над нею міст, якому чухають асфальтну шкіру шини.

Я буду торгуватися за картини з комунальниками, поліцейськими чи швидкими, з лікарями і навіть з митниками, і навіть з продавцями, і навіть зі школами, перед якими проходять урочисті лінійки, з пляжами в сонце і пляжами взимку, з вокзалами і паравозами, з літаками-портами-автовокзалами і з заклопотаними пасажирами, які з втомленими, але задоволеними обличча и дістаються мети своєї подорожі.

Збиратиму пейзажи з прибранним на честь перемоги Запоріжжям, з квітучим Харковом, з сяючою щастям Бучею, з яскравою Охтиркою, з наповненим людьми Києвом, з літнім Львовом, з декомунізованим Донецьком, з новим Маріком, з черешнево-медовим Мєліком, з придорожніми кафешками Волновахи в які люди стоять в чергах за шашликами і домашнім вином.

Я знайду роботи з пасторальними видами Ізюма, з індустріальними пейзажами Авдіївки, з енлеошним постом під Василівкою і туристами в Гуляй-полі біля золотої статуї Батька Махна, зі звільненими Пологами і відбудованим Ірпінем, з цілим Миколаєвом і спокійним сонним Херсоном.

Я збиратиму картини з Житомиром, Сєвєродонецьком, Рубіжним, Лисичанськом, Кривим Рогом і Одесою, на вулицях яких будуть гуляти діти, дорослі та пенсіонери. І навіть замовлю картину з Чорнобаївкою, де саме село буде зображене згори, в нижній лівій частині полотна, як вид з якоїсь водонапорної вежі, і звідти буде відкриватися вид на той самий попалений аеродром, який буде зображено праворуч вгорі.

Блять, чесно, я буду колекціонувати такі картини - я їх зберу стільки скільки тільки зможу, або поки вони не закінчаться. Бо лише так все це має сенс.

P. S. Кого не згадав чи які сюжети пропустив - пишіть, додам собі в цю пам'ятку.

https://kishkurno.com/html/paintings_ua_7.php

Ілюстрація - картина Олени Кішкурно "Харків. Полтавський Шлях" (2008 р, полотно, олія, 50×60 см)