Український щоденник

1 серпня

О 2 ночі - три іскандери по Мерефі, але гупнуло так, наче в двох кілометрах від нас. Ми від неї далеченько, але пересрали наче ми там були... Дуже голосно, вибухова хвиля дійшла до нас у вигляді вітру лише - але це страшно. Ніч переведена.

Чути перший вибух - не страшно. Страшно очікувати другий, третій, наступний, черговий, і той, що буде далі за ними, а потім розумієш, що вслухаєшся в тишу, але ще чекаєш. Всередині все стискається. Всередині якісь гормони запускають серце і одночасно спиняють дихання. Перетворюєшся на суцільний слух, зіщулюєшся і не можеш поворухнутися. Одночасно хочеться тікати, заховатися десь поглибше, і при цьому розумієш, що не встигнеш. Це страх. Це розриває мозок. Потім, як все минає, починає трусити. Не сильно, але огидно, бо соромно що злякався. Бо радієш що живий, і злишся на себе, що ти радієш, а комусь прилетіло так, що він вже взагалі не може нічого відчувати. Заспокоюєш себе, що це війна, що тобі пощастило, але все одно огидно від цих думок, бо комусь таки не пощастило, бо і ті, хто опинилися в епіцентрі вибухів, є комусь рідними людьми, коханими людьми, добрими людьми. Ти розумієш, що ти з ними реально один народ - десь вбили і скалічили частинку тебе. Погану чи добру частинку - не має значення. Має значення лише те, що тобі зробили боляче. Може і не смертельно, але тобі роблять боляче: твоєму тілу - твоєму народу, твоїй шкірі - твоїй землі, твоїм нервам і органам - будівлям і дорогам, твоїй крові, отруюючи довкілля згорілою вибухівкою. Вони нищать нас тими долбаними ракетами по шматочку, по клітинці, по волосинці. А ми маємо відновлюватися і жити. Бо мертве залізо в некрорежимі не може зруйнувати живу біологічну істоту. І не знаю, як ми виживемо, як я виживу, бо це війна на виживання, але ми то зробимо, бо живе завжди перемагає смерть.

Приїхав комвзвода.

В ппд самі чутки і хвилювання: де, куди, як... Таке.

Сєню (Сірьожу-Повара), в гіпсі, нарешті відпустили додому - ногу лікувати.

2 серпня, Ілля

Йде дощ. Чатовий в дощ, в ночі - геть бєспалєзна людина...

4 серпня

Ми не поїхали у відпустку - взводний просто забув за нас :(

Паша в ударі, наш АТОшнік. П'є вже два дні...

***

вони грають в ігри на гроші з долею

і п'ють горілку із самою смертю

їм до сраки кількість булав на погоні

вільні в душі і вільні серцем

некеровані як боєприпаси до старої зброї

самі наче ще не старі але очі

очі сповнені старечого суму і розуміння

власного вибору бо життя вже не поруч

десь проноситься вже без них

хоч і з рідними які хоч і в безпеці

але далеко і вже без них

а з вибухами з матом з аватарами

з дебілами-ротними які порох

вдихали тільки з запилюжених методичок

із організації стрільб і підвищення

рівня злагодження незлагоджених сил

набраних за об'явами

розігнаними випусками новин

та пліткарками попід під'їзди

і партійними функціонерами

на патріотичних мітингах

зборах

агітзаходах

різних масштабів і змісту

їм то все не треба - вони знають напевно і так

навіщо грають у азартні ігри з богом

і чому смерть їм найліпший колєга

за горнятком гарячого чаю

у сирім бліндажі...

6 серпня

До "Валєрчика" я звик - це мій автомат, АКСУ, або сучка. Він неважкий, досить чіткий і вправний. Я мушу вчитися з ним обходитися, вже підвищив його з "Валєри", згодом може підвищу до "Валерія Ігоревича", наприклад.

Валєрчик сьогодні сказав 20 слів. З перших десяти я зрозумів лише два одне прийшло прямо в голову - ясно так сказав, а одне я не розібрав - щось про молоко. Наступні 10 слів були більш усвідомленими, з шести він навіть склав речення, а інші - знов про молоко.

Як приїхали - півтори години мив його, вичищав від лепу і пилюки. Зараз лежить-відпочиває. :)

7 серпня

Купалися, тепла вода. Вчора і позавчора холодна була, але трохи нагрілася. Прання.

Купа людей.

На окулярах зламалася подушечка на ніс. Оптика працює пн-сб з 8 до 13. Їздили до міста, пили каву.

8 серпня

Вчора Наречений, п'яний в сраку, побився зі Студентом. Нареченого відвезли до витверезника, в'їбали добу арешту і зняли зарплату і премію за серпень. Мінус 40 штук загалом.

Іздили на навчання. Бульйонні (батальйонні). Ввечері варили гороховий суп, щось замотався так, що нічого не хочеться. Згадую дім.

9 серпня

Підготовка до оглядин. Пофарбував кашкетика - каску свою, та магазини до автомата. Сам автомат не фарбував - він і так чорний, цівка звісно руда дерев'яна, але то таке - вона зачухана, не блищить.

Із смішного: з якогось дива Бугай Науму накидав трохи шишок під намет, а той у відповідь зібрав і поставив йому цілий ящик, зі словами "ти вже старий - не збирай більше, я тобі ось назбирав - будеш звідси брати і мені під палатку підкидати". Іржали всі як коні.

10 серпня

Ніч, 01:30. Студент стояв вахту і всю ніч ловив дрг - ісполняв так, що зенітники хотіли в нього гранату кинути. Бо вживання солі та інших наркотиків - це зло. Але тут наркотики - наше всьо.

Як пояснював Студент, то він хотів ракетою йобнути у під'їзд. Який під' їзд? Навіщо йобнути? Історія від нас це приховує, причин, що виправдовували б ці бажання, Студент не пам'ятає. Заспокоїли його ближче до ранку.

11 серпня

Їїздили на полігон - наше поле сорому, бо нас так і не випустили на нього. Наша командир - нічого не робив. Всі злі на нього. Я кричав, щоб всі чули, що я знову застосую насильство в цій маленькій групі людей. Я злий, всі злі, а він просто підар! Проєбати такий шанс. Додому верталися дуже засмучені.

12,13,14 - відпустка, Запоріжжя, їхали разом з Бугайом на його "драконі"

В Зп ті касєтні чули, коли нафтобазу бомбили в п'ятницю на Запоріжжі Лівому. Кума плакала - перелякалася, бо вибухів було десь два десятки.

Я приїхав до них в гості, викладаю цукерки, печиво - дітям набрав всього. Сирена розпоччлася, коли я вийшов з АТБ. Андрюха-Бугай підвіз мене. Я зайшов до хати, помив руки, малому Тьомі - цукерку, гостинці ці викладаю. А тут почина бахкати. Наче як бомбардування у кіно. Малий ходить, йому рочек оце виповнився, до голови руку приклада і з кожним розривом каже: кака...

Наче як завтра - додому, в рідний ліс.

17 серпня

Сон сьогодні наснився. Ми стоїмо на Трьох лиманах, наче як Азовське узбережжя. Насуває атака з повітря. Я бачу, як наші збивають російський Іл-86, з десантом, літак валиться як у кіно - гарно. Це над першим лиманом. Перебігаю до другого попід забрри бази відпочинку.

Потім над другим лиманом іду відкритою місциною берегом, пролітають низько два російські винищувачі, сірі, з червоними контурними зірками. Мене не помічають, просто розкидають якісь чи то бомбочки чи ловушки відстрелюють, не помітив, бо тікав.

І потім за третім лиманом бачу, як вибухає величезний собор з чорно-червоної цегли. Його поьудовано з восьмикутників, і конструкції під купола теж восьмикутні, а кіпол - як простий дах, типу на башті, тільки з маленьким чорним хрестом. Церква як нова була, за розмірами наче собор, але думав я, що це таки церков. Далі йде атака з моря, яку наші відбивають.

А потім знаходжу цуценя.

18-19 серпня

Видають майно і набої, і гранати - мабуть скоро десь поїдемо. Сьогодні робили шашлик, ходили на річку. Проспав пів дня.

Торгуємо Українську містику і Свиней, аж гай гуде. В пабліку просто аншлаг! Прикольно. Сумно, що такого двіжу не було в мирний час. Можливо ми перестаємо боятися, стаємо більш відвертими і спокійними. Тому і такий результат.

21 серпня

Війна - це є прояв бога у чистому вигляді. Він або убереже тебе чи знищить, або приречить на страждання чи зміцнить тебе шляхом каліцтва.

Бог - це сила. І прояв бога в тобі - це прояв сили: сили тіла, духу, витривалості, сили жити далі, коли ти знаєш вже все про себе, і готовий до всього. Бо ти дійшов до краю власних страхів і сумнівів, а наступний крок можливий лише за цей край, бо ззаду підпирає сама смерть.

Бог - це добро і зло разом. Є час молитися доброму богу, є час молитися злому. Але мало хто молиться і доброму і злому одночасно, хоча бог і є таким по суті.

Молись своєму сильному богу - сили окрім нього ніхто не дасть, а злий він чи добрий - це вже нюанси для тих хто виживе. А ти мусиш вижити, бо прийшов на війну щоб жити. Жити зараз, і жити потім, трохи згодом, як доведеш своєму богу, що вартуєш того життя. І тільки війна - зіткнення сили з силою, дає такий шанс. Бог дає шанс сильним.

23 серпня

Я знаю, що скоро буду вдома - в Донецьку. Зв'язку і мережі майже немає. Прориваюся часом. Все те саме. Музика тільки гучніша, а долбоєбізм міцнішає.

28 серпня

24 серпня ми вночі виїхали на Донбас, ми під Констахою - Костянтинівка. Ці дні тут облаштувалися. Ціни тут відсотків на 30-50 більші. що буде далі - невідомо.