Пелюстка

Поодиноко пелюстки летять,

Неначе сльози квітки мовчазної.

Від вітру легкий шепіт, наче плач,

Згасає ніжність, краса весняної.

Розквітла вона, немов миттєва мить,

На короткий час у світі зачарованім.

Та кожна пелюстка, що тихо летить,

Несе із собою життя спогади мовчазні.

Сонце сідає, ховаючись за обрій,

І квітка, знеможена, згинає стебло.

Остання пелюстка зникає у вічнім просторі,

Залишаючи тінь, де раніше було тепло.

Це згасання життя, як тихий смуток,

Коли краса відходить у спокій вічний.

Пелюстки вмирають, і тінь у саду,

Залишається пам'ять про момент миттєвий.