Океанні ноктюрни

Зрозуміти - дечому програти...

Насилу пізнаю твою незалежану тишу,

Насилу зрівняю увінчану даллю журбу.

Дикими квітами затінок тільки й залишу...

Ти не пове́рнешся... в надто безвільну імлу...

Білі тенета зіллються із парою моря,

Наймані рими якось тендітно зійду́ть.

Почути б себе, коли дихає витоком доля!..

Почути б як віяні, віяні сіллю, підуть.

І якось омріяно лунними сходами жити...

Стихнуть мінори, щойно заб'ється вода.

Вірністю ночі усе б до малого спалити:

Прірви заввічні, поверхня ж... занадто тривка...

02.08.2024