Моему роду.

Ці вірші зріли вже давно

Гуртом просились під перо

І все покласти на папір

Мені заважала лише лінь.

Але терплячий мій Творець

Поклав цій пакості кінець

І може хилі ці вірші

Торкнуться вашої душі.

Колись давно в дитячі літа

В зелену пору мого віку,

В студену пору вечорами

Бабуся радувала мене

Піснями і казками.

І серед всіх отих казок

Згадалась причта про народ,

Що вежу дивну будував

І мало до небес дістав.

Чужі ворожії боги злякались їхної мети

І на народ той наслали

Біду і пакостей чимало,

А також різні язики,

Щоб силу втратили вони.

Бо в едності була та сила

В щедротах Матері- Землі,

В любові, мирі і добрі,

І кон трималися вони.

Мій Народе!

Ти нащадок того роду,

Що ту вежу будував

І тоді таки програв.

Прийшла пора,

В світі йде уже війна,

Страшна війна Добра і Зла.

Час ставать до лав Добра

Іншого вибору нема.

Перемога то ЖИТТЯ,

А інакше....забуття.

18.06 2021.

Твердохліб Катерина.