Іти до себе,

Іти до себе, дорога не із легких…

Ростуть і тягнуться дерева до неба.

Радіє дню і сонцю квітка в полі, зерня.

Звірина, живе по правилам сильнішого на волі,

Без філософії. Диктує так природа.

І лиш людина істину шукає і сенс життя.

Чим більше розуму, то тим складніші сприйняття.

Не так зробив, пройшов потрібне перехрестя,

Не там присів, не там пристав, зобидив спересердя.

У чому суть моєї екзистенції?

Живем у вічній боротьбі з собою і за себе,

Постійний рух вперед диктують нам планети.

Зупинка рівнозначна катастрофі, смерті.

І я їду вперед, не обертаючись, часу не гаючи,

Маленьким деревцем до неба тягнучись.